Жільят уперся ногами, колінами й руками в крутосхил і натиснув плечима на величезний важіль. Балка виявилась довгою, це збільшувало силу натиску. Скеля була вже розхитана. Одначе Жільятові довелося братися за діло чотири рази. Волосся його змокріло не тільки від дощу, а й від поту. Четвертий поштовх був шалений. Скеля загарчала, щілина, переходячи в тріщину, роззявилась, як паща, і важка озія з жахливим гуркотом, який ніби вторував перекотам грому, гепнулась у вузький прохід поміж скелями.
Уламок скелі звалився, прямий, як жердина, якщо так можна висловитись, і не розколовся на шматки.
Уявіть собі менгір, який звалився на воду всією своєю масою.
Балка-важіль полетіла слідом за брилою, за нею тягло й Жільята, і він мало сам не впав зі скелі.
У тому місці було неглибоко, дно застилали валуни.
Моноліт, збивши піну, яка обліпила Жільята, заліг між головними, паралельними один до одного крутосхилами тіснини поперечною стіною, на зразок з'єднувальної рейки між їх обома високими стінами. Обидва його кінці впиралися в них; скинутий камінь був трохи задовгий, і його вивітрена вершина відбилась, вганяючись у протилежну скелю. Біля місця падіння утворився химерний тупик, який зберігся й донині. За цією кам'яною загородою вода майже завжди спокійна.
Нова опора була міцнішою від дощатого щита з борту Дюранди, встановленого між двома Дуврами.
Ця перепона появилася своєчасно.
Море продовжувало завдавати удари. Хвиля завжди впирається, натрапивши на перешкоду. Перша пошкоджена решітка почала розвалюватися. Розрив навіть в одному з кріплень хвилеріза перетворюється в тяжке нещастя. Розширення пробоїни неминуче, і нема ніякої можливості полагодити її на місці. Хвиля змила б робітника. Спалах блискавки, освітивши риф, дав можливість Жільятові побачити шкоду, завдану хвилерізу: розкидані колоди, кінці мотузок, розгойдуваних вітром, обривки ланцюгів, дірка в центрі споруди. Друга решітка лишилась неушкодженою. Кам'яна брила, з такою силою кинута Жільятом в ущелину позаду хвилеріза, являла собою найнадійнішу загорожу, але мала один недолік: була занадто низькою. Море не могло її зруйнувати своїми ударами, зате могло через неї переливатись. Нічого було й думати про те, щоб наростити її. Тільки гранітними плитами можна було підняти цей заслон, наклавши їх зверху — все інше виявилося б марним. Але яким чином їх відколоти, як перенести, як підняти, як поставити одна на одну й закріпити? Можна надбудувати дерев'яний зруб, але не скелю.
Жільят не був Енкеладом.
Його турбувало те, що гранітний перешийок не досить високий.
Цей недолік незабаром дався взнаки. Шквали не відступали від хвилеріза; вони не просто затялися, вони ніби впилися в нього. Здавалося, що по цій розхитаній споруді тупотять чиїсь ноги.
Раптом від розгойданого хвилеріза відірвався шматок карленгса; він перемахнув через другу решітку, пролетів над поперечною брилою, де його підхопила вода й понесла по звивистій тіснині. Жільят втратив її з поля зору. Цілком можливо, що цей шмат колоди міг налетіти на човен. На щастя, буря, бушуючи поза межами рифу, майже не впливала на воду, замкнуту з усіх боків усередині його. Хвиля пробігала там повільно, тому удар міг бути не надто різким. Зрештою, Жільят не мав часу займатися ушкодженим човном, якщо б навіть аварія з ним сталася; всі небезпеки обступили його зразу, буря зосередилась на одній уразливій точці, перед ним стояло невідворотне.
Запала непроглядна темрява, блискати перестало — лиховісна одностайність. Хмари і води діяли спільно; почувся глухий удар.
За ударом пролунав тріск.
Жільят подався вперед. Решітка — передня лінія запруди — була пробита. Було видно, як у воді підстрибують кінці балок. Море скористувалося першим хвилерізом, щоб за його допомогою розірвати другий.
Жільят відчув те, що відчув би полководець, побачивши поразку свого авангарду.
Другий ряд балок витримав удар. Арматура задньої споруди була міцно перев'язана і підперта. Але зірвана решітка була важкою і цілком відданого на волю хвиль, котрі тіпали нею на всі боки, то піднімаючи, то опускаючи. Канатні кріплення поки що тримали її вкупі, не даючи їй розповзтися, вона була все такою ж громіздкою, і якості, надані їй Жільятом як засіб захисту, тепер пішли на шкоду, бо вона стала чудовим знаряддям руйнування. Із щита вона перетворилася в довбню. До того ж скрізь із пробоїн стирчали кінці балок і вся зірвана решітка ніби наїжачилась шипами і зубами. Не можна було вигадати зброї нищівнішої і страшнішої, ніж та, якою зараз орудувала буря.