А тим часом бамкання дзвона потривожило весь дім і всіх сусідів. Дус і Грас вискочили з постелі і мовчки, розгублені спустилися в нижню залу. Грас тримала в руці запалену свічку. Міські обивателі, моряки та селяни, що повибігали з довколишніх будинків, з'юрмилися на набережній, остовпівши від здивування, і розглядали трубу Дюранди й човен, в якому вона стояла. Дехто з прибулих, зачувши з нижньої зали «Оселі відважних» голос меса Летьєрі, мовчки й собі пробрались туди крізь прочинені двері. Між двома кумасями просунув свою голову і сьєр Ландуа, який завжди пролазив скрізь, де тільки можна, щоб не пропустити цікавого видовища. Велика радість вимагає свідків. Радість любить юрбу; вона ніби підноситься вгору, відштовхуючись від цієї, хоч і не суцільної, але єдиної опори. Мес Летьєрі раптом помітив, що довкола нього зібрався народ. Він гаряче вітав усіх:
— О, ласкаво просимо! Я дуже радий. Знаєте новину? Оцей чоловік побував там і привіз оце. Добрий вечір, сьєр Ландуа! Не встиг я проснутись, як побачив трубу. Вона стирчала в мене під вікном. У цій штуковині ціле все, жоден гвіздок не загубився. Люблять на гравюрах зображувати Наполеона. А як на мене, то перемога в Дуврах важча, ніж битва під Аустерліцом. Ви тільки-но піднялись з постелей, добрі люди. Поки ми спали, до нас явилась Дюранда. Поки ми одягаємо нічні ковпаки і гасимо свічі, знаходяться люди, які вершать геройські вчинки. Всі ми купа боягузів, але є на світі й завзяті голови. Ці одчайдухи йдуть туди, куди треба йти, і роблять те, що треба робити. Молодець із «Будинку на Пустирищі» вернувся зі скель Дувру. Він виловив Дюранду з дна морського, він виловив гроші з кишені Клюбена, а це яма куди глибша. Як же це тобі вдалося? Адже вся чортівня була проти тебе — вітер і приплив, приплив і вітер. Недарма кажуть, що ти чаклун. Той, хто так каже, не такий уже і дурний! Дюранда вернулась! Хоч як лютувала буря, а він поцупив судно у неї з-під самого носа. Друзі! Сповіщаю вам, що більше не існує корабельних катастроф. Я оглянув механізм. Машина як новенька, ціла-цілісінька, тільки подумайте! Золотники ходять, як по маслу, ніби їх тільки вчора змайстрували. Адже ви знаєте, що воду з казана спускають трубкою, встановленою в іншу трубу, яка забирає воду, — це щоб тепло не пропадало марно, — так ось, навіть обидві трубки на місці. Вся машина! Колеса теж! Ні, ти на ній оженишся!
— На кому? На машині? — запитав сьєр Ландуа.
— Ні, на моїй донечці. Та й на машині. На обох. Він стане, так би мовити, моїм подвійним зятем. Він буде капітаном. З богом, капітане Жільяте! Він буде задоволений з Дюранди. Знову почнемо закручувати справи, пустимо гроші в обіг, будемо торгувати, плавати, вантажити биків і баранів! Я не проміняю Сен-Сансон на Лондон! Ось він, винуватець усього цього. Кажу вам, що це чудо, та й годі. В суботу прочитаєте про це в газеті батька Можера. Жільят-Лукавий таки справді лукавий. А це що таке? Золоті монети?
Мес Летьєрі тільки тепер помітив під напіввідчиненим вічком тавлинки, покладеної на банкноти, блиск золота. Він узяв скриньку, відкрив, висипав собі на долоню все, що там було, і поклав жменю гіней на стіл.
— Це для бідних. Сьєр Ландуа, передайте від мене гроші констеблеві Сен-Сансона. Ви пригадуєте лист Рантена? Я вам його показував. Так ось — перед вами банкноти. Є за що купити дуб та сосну і заплатити за теслярські роботи. А чи пригадуєте, яка погода була три дні тому? Як завивав вітер, як хлющив дощ! Небо наче стріляло з гармат. А Жільята все це настигло в Дуврах. Це не завадило йому зняти з розбитого корабля машину так, як я знімаю зі стінки годинник. Завдяки йому я знову став людиною. Шановні добродії, шаланда батька Летьєрі відновлює рейси! Горіхова шкаралупа з двома колесами і носогрійкою, — я завжди був схиблений на цьому винаході. Весь час казав собі: розживусь-таки на машину. Думка ця полонила мене давно: вона засіла в моїй макітрі ще в Парижі, коли я сидів у кав'ярні на розі вулиць Христини й Дофіна і читав про пароплав у газеті. Будьте певні, Жільят аби тільки захотів, то засунув би машину з Марлі у кишеню жилетки і подався б з нею на прогулянку. Адже цей молодець — наче коване залізо, гартована сталь, діамант, просолений моряк, коваль, рідкісний хлопчина! Куди до нього принцу Гогенлое! Це людина з головою. У порівнянні з ним ми — ніщо. Хто такі ми з вами? Морські вовки. А він морський лев, от хто! Слава Жільятові! Не знаю, що він там робив, але працював, як диявол, — це вже напевно. І як мені після цього не віддати за нього Дерюшетту?