І все ж острів Гернсей неухильно руйнується. Гернсейський граніт — прекрасний, купуйте, хто хоче! Прибрежні скали спускаються на торгах. Мешканці продають острів уроздріб. Химерну Чортову скелю недавно зіпхнули за кілька фунтів стерлінгів. Коли вичерпається велетенський кар'єр Віль-Бюдо, розробки почнуться в іншому місці.
Вся Англія побивається за гернсейським каменем. Тільки для будівництва греблі на Темзі його буде використано двісті тисяч тонн. Вірнопіддані, турбуючись про довговічність королівських пам'ятників, дуже шкодують, що п'єдестал бронзової статуї принца Альберта зроблений з чізерінгського граніту, а не з добрячого гернсейського каменю. Хай там як, а береги Гернсейського острова осипаються під ударами кайла. За якісь чотири роки в порту Сен-П'єр на очах мешканців вулиці Фалю зникла ціла гора.
В Америці відбувається те ж саме, що і в Європі. Під цю пору Вальпараїсо має намір продати з молотка підприємцям свою красу і славу — мальовничі горби, величності яких він завдячує своєю другою гучною назвою — Райська долина. Старожили-гернсейці не впізнають свого острова. Вони мають усі підстави сказати: «Мої рідні місця підмінили». Так говорив Велінгтои про Ватерлоо — свою другу батьківщину. Додайте до цього, що Гернсей, який раніше говорив по-французьки, тепер говорить по-англійськи, а це — іще одна руйнація.
До 1805 року Гернсей ділився на два острови. Морська протока перетинала його з кінця в кінець, від східного Кревельського пасма до західного. Цей морський рукав вливався в море на заході якраз навпроти Фрек'є і двох Со-Рок'є; утворені ним бухти досить глибоко врізалися в сушу — одна з них сягала навіть Сальтерна, і цей морський рукав називався Бре-дю-Валль. У Сен-Сансоні в минулому столітті по обох боках океанської вулиці ще стояли на причалах кораблі. Вулиця була в'юнкою, неширокою. Так само, як голландці, котрі осушили Гарлемську затоку, перетворили її в потворну рівнину, гернсейці засипали Бре-дю-Валль, і ця місцина стала лугом. З Океанської вулиці вони зробили тупик; оцей тупик і є порт Сен-Сансон.
XXII. Добросердя острів'ян
Хто побачив Нормандський архіпелаг, той полюбив його, хто пожив там хоч трохи — пройнявся повагою.
Шляхетний острівний народ невеликий числом, зате великий духом, його душа — душа моря. Мешканці Ла-Маншських островів — люди своєрідні. Вони дивляться на «велику землю» із неабиякою зверхністю, зокрема спогорда ставляться до англійців, які й собі завжди готові обдати презирством «оті три-чотири горщики з квітами посеред калюжі солоної води». Джерсейці та гернсейці не залишаються в боргу: «Ми — норманни, і це ми завоювали Англію». Можна посміхнутися, але зачудуватися також.
Настане день, коли Париж введе в моду поїздки на Ла-Маншські острови і збагатить їх; вони на це заслуговують. Як тільки вони стануть широковідомими, до них прийде процвітання, що зростатиме з кожним днем. Їх незвичайна принадність — у поєднанні клімату, створеного для неробства, з населенням, створеним для праці. Це — ідилія, втілена в корабельні. Нормандський архіпелаг не такий сонячний, як Циклади, але він зеленіший; він зелений, як Оркади[61], але сонячніший. Тут нема Астипалейського храму, зате є кромлехи, нема Фінгалового грота[62], зате є Серк[63].
Млин Уе не поступається перед Трепором, Азетське узбережжя нічим не гірше від Трувільського, а Пленмон — від Етрета[64]. Край чудовий, народ лагідний, його історія знаменита. Дикі береги вражають своєю величністю. На архіпелазі є свій апостол — Ельє, свій поет — Роберт Уейс, свій герой — Пірсон. Багато видатних англійських генералів та адміралів народилися на архіпелазі. Ці бідні рибалки в разі потреби бувають надзвичайно щедрими: під час підписки пожертвувань на допомогу потерпілим від повені ліонцям та голодаючим манчестерцям Джерсей і Гернсей більше офірували, ніж Франція та Англія, звичайно, пропорційно до кількості населення.
Мешканці островів, колись контрабандисти, зберегли від свого давнього життя спокійне ставлення до ризику і зневагу до всіляких небезпек. Вони роз'їжджаються по всьому світу і скрізь рояться, як бджоли. Нині Нормандський архіпелаг створює колонії, як у давнину архіпелаг грецький. І він цим пишається. Джерсейців та гернсейців зустрінеш в Австралії, в Каліфорнії, на Цейлоні. В Північній Америці завелися новий Джерсей та новий Гернсей — останній в Огайо. Хоч ці англонорманни дещо паралізовані своєю сектантською обмеженістю, їм властиво непоборне прагнення до прогресу. Хоч вони й забобонні, але ж і не позбавлені здорового глузду. А хіба англійці не були колись людожерами? А французи — розбишаками? Будьмо скромні і пригадаймо наших татуйованих пращурів.
62
63