Жільят був молодий, і його рана загоїлася. В такому віці серцева плоть відновлюється. Його печаль, поступово згладжуючись, злилася з природою і набула якогось особливого чару; вона віддаляла його від людей і притягувала до навкружного предметного світу, і вона чимраз більше сповнювала його душу самотністю.
IV. Неприязнь
Як уже мовилося, у парафії Жільята не любили. І ця неприязнь була цілком природна. Приводів для неї було скільки завгодно. Передовсім — це ми вже теж тільки що з'ясували, — дім, у якому він жив; далі — його походження. Хто вона була — та покійна жінка? Ким доводився їй хлопчик? Місцеві люди не люблять загадковості у чужаків. Та й одягався він, як роботяга, хоч, не бувши багатим, мав із чого жити, не працюючи. Відтак — город, який він обробляв і збирав непогані врожаї картоплі попри набіги моря в штормові дні рівнодення. Додаймо до цього читання грубезних книжок, які стояли на полиці. Були й інші причини.
Чому він жив самотою? «Будинок на Пустирищі» був чимось на взірець карантинного барака; тож люди, природно, дивувалися з його самотності й складали на нього вину за ту порожнечу, які самі створили довкола нього.
Він ніколи не бував у церкві. Часто виходив з дому посеред ночі. Вів бесіди з чаклунами. Бачили, як він сидів на траві з ошелешеним виглядом. Він блукав поблизу дольмена в Акресі й довкола зачарованих каменів, розкиданих по околиці. Запевняли, що він ввічливо розкланювався перед Співучою скелею. Він скуповував усіх пташок, яких йому приносили, і випускав їх на волю. Він був дуже чемним з обивателями Сен-Сансона, але охоче звертав убік, щоб не попадатись їм на очі. Він часто виїжджав і завжди повертався з уловом. Працював на городі в неділю. Якось у шотландських солдатів, що проходили через Гернсей, він купив волинку і вигравав на ній на смерку, примостившись десь на скелі біля самого моря. Його рухи нагадували помах руки сіяча. То як, на вашу думку, люди в околиці мають ставитися до такої людини? Книжки, які залишила покійниця і які він читав, вселяли тривогу. Превелебний Жакмен Ерод, священик сен-сансонської парафії, вступивши в дім перед похороном старої, прочитав на спинках книжок ось ці назви: Словник садівника, Кандід Вольтера, Що треба знати народові про своє здоров'я Тіссо[70]. Один такий французький дворянин, емігрант, що поселився в Сен-Сансоні, сказав: «Безперечно, це той Тіссо[71], який ніс голову принцеси Ламбаль[72]».
Превелебний отець звернув увагу на заголовок однієї з книг, по-справжньому страхітливий і загрозливий: De rhubarfaro[73]. Однак зазначимо, що ця праця, як видно із заголовка, написана латиною, тож навряд чи Жільят, який не знав латинської мови, читав її.
Але саме за ті книги, яких людина не читає, вона підлягає найжорстокішому звинуваченню. Іспанська інквізиція обміркувала це питання і не залишила щодо нього жодного сумніву. Зрештою, то було всього тільки дослідження доктора Тіленжіуса про ревень, надруковане в Німеччині 1679 року.
Ніхто не міг би сказати напевне, що Жільят не займається ворожбитством та виготовленням «приворот-зілля». Адже у нього була тьма-тьмуща пляшок і пляшечок. Навіщо вечорами, іноді аж до півночі, йому вештатись поміж прибережних скель? Мабуть, щоб вести розмови з лихими людьми, які блукають посеред ночі в тумані на березі моря.
71