Одного чудового дня Рантен зіслиз, і ніхто на Гернсеї не знав, де він подівся. Компаньйон Летьєрі чкурнув, згрібши касу компанії.
Звичайно, в касі зберігалися й Рантенові гроші, але він прихопив з собою ще й п'ятдесят тисяч франків Летьєрі.
Займаючись каботажним плаванням і кораблебудуванням, Летьєрі за сорок років чесної праці нажив сто тисяч франків. Рантен поцупив у нього половину. У напіврозореного Летьєрі не опустились руки, він став думати, як поправити справи. У людей з твердим характером можна відібрати статок, але не можна позбавити їх мужності. Тоді тільки почали говорити про пароплави. І ось у Летьєрі виникла думка спробувати щастя, освоївши Фултонову машину, яка викликала стільки суперечок. Він вирішив за допомогою вогнедишного судна зв'язати Нормандський архіпелаг із Францією. Він поставив усе на карту задля здійснення цієї мети. Він уклав у нове діло все, що в нього лишилося. Через шість місяців після втечі Рантена із ошелешеного сен-сансонського порту вийшло судно, оповите димом. Складалося таке враження, ніби хтось підпалив море. То був перший пароплав, який борознив води «Ла-Маншу.
Було оповіщено, що пароплав, якому з огульної ненависті та зневаги тут же дали глузливу кличку «Шаланда Летьєрі», регулярно курсуватиме між Гернсеєм і Сен-Мало.
IV. Продовження історії з утопією
Почин Летьєрі — що, зрештою, цілком зрозуміло — спочатку прийняли в штики. Всі власники суден, котрі плавали від острова Гернсей до берегів Франції, зчинили галас. Вони заявили, що це замір на святу Біблію і на їх монополію. В деяких каплицях пароплав викляли. Один високоповажний отець на ймення Еліу проголосив, що пароплав — це боговідступництво. Вітрильник же був визнаний судном праведним. На головах биків, яких привозив і вивантажував пароплав, розгледіли роги диявола. Обурювалися довго. Однак мало-помалу стали помічати, що перевезення пароплавом не так їх виснажує, що їх легше збувати, бо м'ясо з них краще; виявилось, що і для людей пливти морем стало безпечніше; що мандрівка пароплавом дешевше обходиться, вона надійніша і менше забирає часу; що судно відчалює і прибуває у визначений термін, а риба, менше часу пробувши в дорозі, набагато свіжіша, тож можна збувати на французьких ринках надлишки іноді надто багатих гернсейських уловів; що масло від прекрасних гернсейських корів, переправлене на «Чортовій посудині» швидше, ніж на вітрильниках, ніскілечки не псується, а тому на нього попит у Дінані, попит у Сен-Бріеку і навіть у Ренні; що завдяки цій самій «Шаланді Летьєрі» подорожі стали безпечними, сполучення своєчасним; що тепер легше обернутися в обидва кінці; що збільшилась кількість рейсів, розширився ринок збуту, розрослася торгівля; одне слово, треба змиритися з «Чортовою посудивою», яка поглумилася над святим письмом і збагатила острів. Дехто з людей сильних духом зважився навіть висловити схвалення. Сьєр Ландуа, актуаріус, заявив про своє повне визнання пароплава. З його боку це було цілком безстороннє судження, бо Летьєрі він недолюблював. Перш за все тому, що Летьєрі був мес, а Ландуа тільки сьєр. По-друге, хоч Ландуа і був актуаріусом у порту Сен-П'єр, але все ж він вважався парафіянином Сен-Сансона. Таким чином в одній парафії виявилося аж двоє людей, позбавлених забобонів, — він та Летьєрі. Цього було цілком досить, щоб зненавидіти один одного. Однакові переконання часто бувають причиною обопільного відчуження. І все ж сьєр Ландуа, бувши порядною людиною, не міг не схвалити пароплава. До нього приєдналися інші. Так непомітно зростає значення факту; факти подібні до припливу — з бігом часу, в міру неухильного збільшення успіху, в міру осмислення безперечної користі пароплава, піднесення завдяки йому загального добробуту, настала нараз така днина, що всі, за винятком хіба кількох тупоголових розумників, почали захоплюватися «Шаландою Летьєрі».
В наші дні захоплювалися б менше. Сорокарічної давності пароплав викликав би усмішку наших сучасних конструкторів. Це диво було потворне, це чудо було немічне. Нинішні велетенські трансатлантичні пароплави настільки випередили парове колісне судно, яке Дені Папен спустив на Фульду в 1707 році, наскільки трипалубний корабель «Монтебелло» двісті футів завдовжки, п'ятдесят — завширшки, з грот-реєм в сто п'ятнадцять футів, водотоннажністю в три тисячі тонн, який брав на борт тисячу сто чоловік, сто двадцять гармат, десять тисяч ядер, сто шістдесят картечних зарядів, вивергав при кожному пострілі в бою по три тисячі триста фунтів заліза і розпускав на ходу за вітром п'ять тисяч шістсот квадратних метрів парусини, — випередив датську лодію II століття, знайдену в морському намулі Вестер-Сатрупа, навантажену луками, кам'яними сокирами та палицями і тепер виставлену в ратуші міста Фленсбурга.