VII. І узбережжя і океан
Хутори на Гернсеї монументальні. Трапляється не раз, що біля дороги, неначе декорація, зводиться стіна, в якій пробиті проїзні ворота і хвіртка для пішоходів. Час видовбав у наличниках і в склепінні глибокі розколини, де пускають паростки спори польового моху і де нерідко сполохаєш сонного кажана. Сховані в тіні дерев висілки — старезні, але живучі. Халупи виглядають такими ж древніми, як і собори. В стіні камінної хижки по дорозі в Убі — ніша, в ній обрубок колони з датою: 1405 рік. На фасаді іншої, ближче до Бальмораля, вирізьблений з каменю герб, як на селянських будинках Ернані та Астригари. Хоч куди глянеш — побачиш на фермах вікна в косу решітку, невисокі вежі зі сходами і ліплені склепіння часів Відродження. Біля кожних дверей — гранітний приступець, з якого вершники сідали на коней.
В неродючих парафіях західного Гернсею, серед необроблених полів, звичайна криниця з білим кам'яним дашком нагадує гробницю арабського святого. Замість воріт в огорожі, якою обнесено поле, просвердлюють колоду на кам'яному стрижні; за певними прикметами пізнають лісу, на котру ночами сідають верхи гноми і морські духи.
Схили ярів то тут, то там поросли папороттю, берізкою, гостролистом з багряними ягодами, рожевою шипшиною, шипшиною білою, шотландською бузиною, бирючиною і рослиною з довгим гофрованим листям, яке називають комірцями Генріха IV. Серед усього оцього зела буйно розростається кипрей — улюблена їжа ослів, яку в ботаніці вишукано і делікатно називають «онагровим кипреєм». Скрізь хащі, зарості грабини, «зеленогрива діброва», в зеленій гущавині щебече цілий світ крилатих, якого підстерігає світ повзучий; дрозди, коноплянки, малинівки, сойки, стрімголов пролітають арденські іволги, кружляють зграї шпаків; тут зеленушка, і щиголь, і пікардійська галка, і червонолапа ворона. Трапляються вужі.
Маленькі водоспади, відведені в жолоби із напівзігнилого дерева, крізь які просочуються краплі, приводять у рух млини, тарахкання яких долинає крізь гущу дерев. Посередині дворів деяких ферм ще й досі можна побачити стару давильню для виготовлення сидру і видовбаний кам'яний круг, на якому крутилося жорно, мнучи яблука. Худоба п'є воду з корит, подібних до саркофагів. Можливо, хтось із кельтських королів зігнив у такій ось гранітній скрині, а тепер із неї мирно цмулить воду волоока корова. Повзики і трясихвістки залюбки грабують зерно, насипане курям.
Все узбережжя поруділо. Вітер дотріпує вицвілу на сонці траву. На окремих церквах — ряса з плюща до самої дзвіниці. В деяких місцях на пустелях, порослих вересом, височенна скеля вивершується халупою. В зв'язку з тим, що пристаней нема, судна витягають на сушу, величезні камені правлять їм за підпорки. Вітрила кораблів, що видніють на горизонті, видаються скоріше яскраво-рудими, як охра, чи жовтувато-рожевими, як сьомга, але не білими. З північного боку, звідки дмуть вітри і хльоскають дощі, дерева опушені лишайником; здається, навіть каміння таке завбачливе, що обгорнуло себе шкурою з густого і кущистого моху. Шурхотіння, подуви вітру, шелест листя, раптовий злет морського птаха зі сріблистою рибкою в дзьобі, тьма-тьмуща комах, колір яких міняється відповідно до пори року; гучне різноголосся серед гомінких скель. Пущені пустопаш, скачуть полем коні. Вони то качаються в траві, то стрибають, то стають як укопані і вдивляються в морську далечінь, звідки набігають на берег все нові й нові хвилі. В травні старенькі будівлі селян та рибалок аж облипають розквітлі левкої, а в червні стіною зводиться бузок.
У дюнах руйнуються батареї. Гармати без ужитку, і з цього користаються селяни. На жерлах сохнуть рибальські сіті; в чотирьох стінах розваленого блокгауза пасеться заблуканий осел, припнута до кілка коза скубе іспанський газон і синій чортополох. Сміються напівголі діти. На стежинах намальовані клітки — тут діти граються в «казана».