— Ви врятували мені життя.
— Можливо, — відповів Жільят.
Трос був закріплений. Вони зійшли на берег. Юнак повторив:
— Я вам зобов'язаний життям, пане.
— Ну й що ж?
Знов запала мовчанка.
— Ви з цієї парафії? — за якусь хвилину спитав юнак.
— Ні, — відповів Жільят.
— Аз якої?
Жільят підвів праву руку й, показавши на небо, промовив:
— З цієї.
Юнак попрощався і пішов собі. Ступивши декілька кроків, він зупинився, сягнув у кишеню, витяг книжку, підійшов до Жільята знову і, простягши йому том, сказав:
— Дозвольте мені вручити вам ось це. Жільят узяв книжку.
То була Біблія.
За мить Жільят уже стояв на ґанку і, спершись ліктями на поруччя, дивився на юнака, аж поки той не зник за поворотом стежки, яка вела в Сен-Сансон. Мало-помалу Жільят забув і думати про незнайомого, про крісло Гільд-Гольм-Ур. Все зникло для нього. Опустивши голову, він поринув у безодню своїх мрій. А мріяв він про Дерюшетту. Його вивів із забуття чийсь голос, хтось гукнув:
— Агов, Жільяте!
Він упізнав голос і підвів погляд:
— Що сталося, сьєр Ландуа?
То й справді був сьєр Ландуа, який проїздив дорогою метрів за сто від «Будинку на Пустирищі» у своєму «фіятоні» (фаетоні), запряженому маленьким коником. Він зупинився, щоб окликнути Жільята, але з усього було видно, що йому ніколи і що він кудись поспішає.
— Чув новішу, Жільяте?
— Яку?
— Та про «Оселю відважних».
— А що там таке?
— Здалеку всього не розповіси. Жільят затремтів.
— Може, міс Дерюшетта виходить заміж?
— Ні! Але тепер доведеться.
— Що ви хочете цим сказати?
— Ідіть до «Оселі відважних». Там дізнаєтесь. І сьєр Ландуа стьобнув коня.
КНИГА П'ЯТА РЕВОЛЬВЕР
І. Розмова в «Готелі Жана»
Сьєр Клюбен був людиною, яка чекала слушного часу.
Він був невисокий, жовтолиций і міцний, як бугай.
Морському вітрові не вдавалося вкрити засмагою його шкіру. Вона нагадувала віск.
Обличчя Клюбена було кольору воскової свічки, тьмяний відблиск якої світився в його очах. Він відзначався якоюсь особливо цупкою пам'яттю. Досить було йому раз побачити людину, і він запам'ятовував її назавжди, як назавжди лишається в записнику внесена туди нотатка. Його швидкий погляд схоплював намертво. Зіниця, зробивши відбиток з обличчя, зберігала його надовго. І хай це обличчя зістариться — сьєр Клюбен все одно впізнає його. Збити зі сліду цю міцну пам'ять було неможливо. Сьєр Клюбен був скупий на слова, зібраний, стриманий, він ніколи не дозволяв собі зайвого руху. Його простацький вигляд зразу ж викликав до нього симпатію. Багато хто з людей вважав його обмеженим, у виразі його примружених очей було щось придуркувате. Але кращого моряка, як ми вже казали, знайти було годі. Ніхто так не вмів садити галси, щоб обнизити центр натиску вітру, або тягнути шкот повного вітрила. Ні в кого не було такої високої репутації побожної і кришталево чесної людини, як у нього. Хто запідозрив би його, був би сам запідозреним. Він був зв'язаний тісною дружбою з паном Ребюше, міняйлом у Сен-Мало, який проживав на вулиці Сен-Венсан, поруч зі зброярем, і пан Ребюше говорив: «Я довірив би Клюбену свою крамницю».
Сьєр Клюбен був удівцем. Його дружину всі мали за вельми достойну жінку, так само, як і його, — за вельми достойного чоловіка. Вона померла, залишивши по собі гучну славу найчеснішої у всіх відношеннях матрони. Якби бальї заманулось позалицятися до неї, вона поскаржилася б королеві; якби в неї закохався сам господь бог, вона обгудила б його перед своїм сповідником. Подружжя Клюбенів втілювало в Тортвалі ідеал англійської респектабельності. Пані Клюбен була лебідкою, сам Клюбен — горностаєм. Він помер би, якби побачив на своїй білизні бодай одну пляму. Якби йому попалася на дорозі шпилька, він не заспокоївся б, поки не вручив би шпильку тому, кому вона належить. Він ударив би на сполох, знайшовши коробочку сірників. Якось він зайшов у шинок у Сен-Сервані і сказав шинкареві: «Три роки тому я поснідав у вас, і ви мені дали забагато здачі». Сказавши це, він повернув шинкареві шістдесят п'ять сантимів. Він був ходячою добропорядністю з насторожено підібганими губами.
Він начеб вічно когось висліджував. Кого ж? Очевидно, шахраїв. Кожного вівторка він вів Дюранду в Сен-Мало. Приїздив туди у вівторок увечері, залишався два дні, поки пароплав завантажували, і повертався на Гернсей у п'ятницю вранці.