Надвечір, коли призахідне сонце низько простеляє своє багряне проміння, вибоїстими дорогами неквапом повертаються з паші корови. Вони намагаються то зліва, то справа скубнути жмут живоплоту, за що на них гавкають собаки. Пустельні миси західного узбережжя хвилястим пасмом врізаються в море; де-не-де на них погойдуються тамариндові деревця. Коли западають сутінки, циклопічні стіни скель, крізь виломи у кам'яних брилах яких просочується сяйво, на вершинах горбів закінчуються довжелезними гребенями, їхні зубці скидаються на чорне мереживо. Посвист вітру, такий лункий у цьому безлюдді, створює враження якоїсь незвичайної далини.
VIII. Порт Сен-П'єр
Порт Сен-П'єр, головне місто Гернсею, колись був забудований дерев'яними різьбленими будинками, вивезеними з Сен-Мало. На Великій вулиці і до цього часу красується кам'яний будинок XVI століття.
Сен-П'єр — вільний порт. Місто в чарівному безладді спадає ярусами по горбах та долинах, котрі збігаються навколо старої Гавані, ніби затиснуті в кулаці велетня. Виярки стали вулицями; поперечні сходи скорочують відстані. По цих крутих вулицях чвалом мчать униз і піднімаються вгору сильні англо-нормандські запряжки. На центральній площі, просто неба, прямо на бруківці сидять перекупки, їх поливають зимові зливи; тут же, за кілька кроків, височіє бронзова статуя якогось принца. За рік у Джерсеї випадає дванадцять дюймів атмосферних опадів, а на Гернсеї — десять з половиною дюймів. Рибалки тут у більшій пошані, ніж городники; в рибному ринку — величезній критій залі — стоять мармурові столи, на них красується улов, а він у Гернсеї часто буває величезний, напрочуд багатий.
На публічну бібліотеку нема й натяку. Є, щоправда, технічне й літературне товариство. Є колеж. Церкви тут ростуть, як гриби після дощу. Як тільки якусь церкву побудують, її зразу ж висувають на затвердження «панами членами ради». Нерідко на вулиці можна побачити воза, вантаженого стрільчатими, з доброго дерева віконними рамами — дарунок якогось столяра якійсь церкві.
Є суд. Судді в бузкових мантіях гучно виголошують вироки. В минулому столітті жоден різник не міг продати бодай фунта яловичини чи баранини, щоб судові чини не взяли своєї частини.
Тьма-тьмуща сектантських богомілень протистоїть офіційній церкві. Зайдіть у першу-ліпшу з них, і ви почуєте, як простий дядько пояснює своїм одновірцям, що таке несторіанство, тобто розповідає про невловиму різницю між матір'ю Христовою і божою матір'ю, або ж повчає, що бог-отець — всемогутній, а син його — тільки подоба всемогутності; все це дуже нагадує Абелярову єресь. Тут аж кишить від католиків-ірландців, які такі нетерпимі в справах віри, що їхні теологічні суперечки нерідко кінчаються ударом воістину християнського кулака. Нічого не робити в неділю — закон. Все дозволяється в неділю, не можна тільки випити склянку пива. Якщо б «у святий день суботній» вас замучила спрага, то високоповажний Амоса Шіка із Гай-стріт, який має ліцензію на торгівлю елем і сидром, був би щиро обурений. Закон недільного дня: співай, але не пий. Тільки на молитві вимовляють «господи». А так кажуть «милосердний». God[11] замінююється словом good[12]. Молоденька французька, вчителька пансіону, беручи ножиці, що впали на землю, вигукнула: «Господи!» — і її вигнали за те, що вона «всує згадала ім'я боже». Тут ще віє духом Біблії, а не Євангелія.
В місті є театр. На глухій вулиці є хвіртка, через неї входиш в якийсь коридор — це під'їзд. За своєю архітектурою театр скидається на клуню, в яку звалюють сіно.
Сатана тут не в пошані, тож вистачить йому й такого помешкання. Якраз навпроти в'язниця — ще одне житло того самого пана.
На північному узвишші в Касл Карей (помилка: треба було б казати Карей Касл) зібрано дорогоцінну колекцію картин, переважно пензля іспанських майстрів. Якби вона належала громаді, там би був справжній музей. В деяких аристократичних домах збереглися цікаві зразки голландського розмальованого плиткового отинькування, яке свого часу прикрашувало камін царя Петра в Саардамі[13], і рідкісне фаянсове обличкування стін, яке називається по-португальски azulejos; ці вишукані фаянсові вироби — твори старовинного мистецтва, нині відновленого і набагато вдосконаленого завдяки ініціаторам, подібним до доктора Лассаля, фабрикам на зразок Прем'єр і художникам по кераміці — майстрам Дейку та Деверсу.