Згодом стало ясно, що Клюбен зібрав ще деякі відомості.
Вночі він з'явився в крамницю зброяра, що на вулиці Сен-Венсан, і запитав господаря: — Чи знаєте ви, що таке револьвер?
— Авжеж, — відповів зброяр. — Американська штучка.
— Це пістолет, який уміє підтримувати бесіду.
— Ай справді. І запитає, і відповість.
— І заперечить.
— Що правда, то правда, пане Клюбен. У нього обертовий барабан.
— І заряд на п'ять-шість куль.
Зброяр розтяг куточки вуст і на знак захоплення прицмокнув язиком, кивнувши при тім головою.
— Зброя на славу, пане Клюбен. На мою думку, перед нею велике майбутнє.
— Мені потрібен револьвер на шість куль.
— Чого нема, того нема.
— Як? У вас, у зброяра?
— Ще не тримаю такого товару. Розумієте, то річ небачена. Новинка. У Франції поки що виробляють тільки пістолети.
— Хай йому чорт!
— Їх ще нема в продажу.
— Хай йому чорт!
— Можу запропонувати чудові пістолети.
— Мені потрібен револьвер.
— Я розумію, що він набагато зручніший. Але ж почекайте хвилиночку, пане Клюбен…
— Що?
— Думаю, що випадком у Сен-Мало можна було б дістати один.
— Револьвер?
— Атож.
— Продається?
— Авжеж.
— У кого?
— Мені здається, що я знаю в кого. Наведу довідку.
— Коли дасте мені відповідь?
— При нагоді. Але річ на славу.
— Коли мені зайти?
— Раз уже я взявся роздобути вам револьвер, знайте, що буде на славу.
— Коли дасте відповідь?
— Коли знову приїдете.
— Нікому не кажіть, що це для мене, — попросив Клюбен.
III. Клюбен щось відносить і нічого не приносить
Сьєр Клюбен завантажив Дюранду, узявши на борт партію биків та кілька пасажирів, відплив, як звичайно, із Сен-Мало на Гернсей у п'ятницю вранці. Того ж таки дня, коли пароплав вийшов у відкрите море, що дало можливість капітанові на якийсь час покинути командирський мостик. Клюбен увійшов у свою каюту, замкнувся там, взяв саквояж, заготовлений заздалегідь, поклав у гнучке відділення одежу, а в тверде — сухарі, кілька бляшанок консервів, кілька фунтів какао в плитках, хронометр і морський бінокль, застібнув торбу на замок, через її вушка протяг шнура, теж заготовленого наперед, щоб при потребі можна було закинути ношу на плечі. Потім він спустився у трюм, увійшов у тросове відділення і виніс звідти мотузку, зав'язану вузлами, з гачком на кінці, такими мотузками користуються на морі конопатники, а на суші злодії. Вони полегшують піднімання.
Прибувши на Гернсей, Клюбен попрямував у Тортваль. Пробув там півтори доби. Він заніс туди саквояж, мотузку з вузлами, а назад повернувся ні з чим. У ті часи іспанські контрабандисти доходили аж до Гернсею. Вони привозили туди сигари, херес, який англійці називають sherry.
Скажемо раз і назавжди, що Гернсей, про який йдеться в цій книжці, добрий старий Гернсей більше не існує; неможливо відшукати його нині, хіба що подекуди на селі. Там він ще живе, але у містах він уже вмер. Наші зауваження щодо Гернсею такою ж мірою стосуються Джерсею. Сент-Ельє тепер не поступиться перед Дьєппом, порт Сен — П'єр не поступиться перед Лоріаном. Завдяки прогресові зусиллями творчого духу, ділової ініціативи маленького, але міцного острівного народу за якихось сорок років все помінялося на благодатному Ла-Маншському архіпелазі. Там, де була темрява, засяяло світло. Отож продовжимо свою розповідь.
У ті часи, які вже настільки далекі від нас, що їх можна вважати історичними, на Ла-Манші процвітала контрабанда. Кораблі контрабандистів були аж надто частими гостями на західному березі Гернсею. Люди, які знають до дрібниць, що година в годину робилося тут півстоліття тому, можуть навіть, наводячи назви, перерахувати багато їхніх кораблів: майже всі вони були астурійські або Гіпускоа. Відомо достеменно, що кожнісінького тижня прибувало як не один, то два із цих суден чи то в гавань Святих, чи в Пленмон. Складалося враження, що з островами-було налагоджене регулярне сполучення. На узбережжі Серку є печера, котра називалася колись та й тепер називається «Крамницею», бо саме в цій печері контрабандисти розпродували свій товар. Коли велася така торгівля, на Ла-Манші послуговувалися особливою, контрабандистською, тепер уже вимерлою мовою, яка мала з іспанською стільки ж спільного, як левантинська з італійською.
В багатьох місцях англійського та французького узбережжя контрабандисти підтримували тісний зв'язок з відкритою і патентованою торгівлею. Вони мали доступ до найбільших фінансистів, щоправда, з чорного ходу; контрабанда підпільно вливалася в товарообіг і всю кровоносну систему промисловості. Купець з вигляду, контрабандист по суті — ось розгадка багатьох надбаних маєтків. Так Сеген казав про Бургена, а Бурген — про Сегена. Ми не ручаємося за їхні слова, може, вони набріхували один на одного. Хай там як, але безперечне одне: переслідувана законом, контрабанда нерозривно поєдналася з фінансовим світом. Вона ввійшла в стосунки з вищим товариством. Корчма, у якій Мандрен в давні часи возсідав поруч із графом Шароле[107], зовні мала цілком пристойний вигляд і не викликала відрази навіть у вищого товариства. Будинок як будинок — ще й шпиль із гребенем на даху.