Выбрать главу

Згодом стало ясно, що Клюбен зібрав ще деякі відомості.

Вночі він з'явився в крамницю зброяра, що на вулиці Сен-Венсан, і запитав господаря: — Чи знаєте ви, що таке револьвер?

— Авжеж, — відповів зброяр. — Американська штучка.

— Це пістолет, який уміє підтримувати бесіду.

— Ай справді. І запитає, і відповість.

— І заперечить.

— Що правда, то правда, пане Клюбен. У нього обертовий барабан.

— І заряд на п'ять-шість куль.

Зброяр розтяг куточки вуст і на знак захоплення прицмокнув язиком, кивнувши при тім головою.

— Зброя на славу, пане Клюбен. На мою думку, перед нею велике майбутнє.

— Мені потрібен револьвер на шість куль.

— Чого нема, того нема.

— Як? У вас, у зброяра?

— Ще не тримаю такого товару. Розумієте, то річ небачена. Новинка. У Франції поки що виробляють тільки пістолети.

— Хай йому чорт!

— Їх ще нема в продажу.

— Хай йому чорт!

— Можу запропонувати чудові пістолети.

— Мені потрібен револьвер.

— Я розумію, що він набагато зручніший. Але ж почекайте хвилиночку, пане Клюбен…

— Що?

— Думаю, що випадком у Сен-Мало можна було б дістати один.

— Револьвер?

— Атож.

— Продається?

— Авжеж.

— У кого?

— Мені здається, що я знаю в кого. Наведу довідку.

— Коли дасте мені відповідь?

— При нагоді. Але річ на славу.

— Коли мені зайти?

— Раз уже я взявся роздобути вам револьвер, знайте, що буде на славу.

— Коли дасте відповідь?

— Коли знову приїдете.

— Нікому не кажіть, що це для мене, — попросив Клюбен.

III. Клюбен щось відносить і нічого не приносить

Сьєр Клюбен завантажив Дюранду, узявши на борт партію биків та кілька пасажирів, відплив, як звичайно, із Сен-Мало на Гернсей у п'ятницю вранці. Того ж таки дня, коли пароплав вийшов у відкрите море, що дало можливість капітанові на якийсь час покинути командирський мостик. Клюбен увійшов у свою каюту, замкнувся там, взяв саквояж, заготовлений заздалегідь, поклав у гнучке відділення одежу, а в тверде — сухарі, кілька бляшанок консервів, кілька фунтів какао в плитках, хронометр і морський бінокль, застібнув торбу на замок, через її вушка протяг шнура, теж заготовленого наперед, щоб при потребі можна було закинути ношу на плечі. Потім він спустився у трюм, увійшов у тросове відділення і виніс звідти мотузку, зав'язану вузлами, з гачком на кінці, такими мотузками користуються на морі конопатники, а на суші злодії. Вони полегшують піднімання.

Прибувши на Гернсей, Клюбен попрямував у Тортваль. Пробув там півтори доби. Він заніс туди саквояж, мотузку з вузлами, а назад повернувся ні з чим. У ті часи іспанські контрабандисти доходили аж до Гернсею. Вони привозили туди сигари, херес, який англійці називають sherry.

Скажемо раз і назавжди, що Гернсей, про який йдеться в цій книжці, добрий старий Гернсей більше не існує; неможливо відшукати його нині, хіба що подекуди на селі. Там він ще живе, але у містах він уже вмер. Наші зауваження щодо Гернсею такою ж мірою стосуються Джерсею. Сент-Ельє тепер не поступиться перед Дьєппом, порт Сен — П'єр не поступиться перед Лоріаном. Завдяки прогресові зусиллями творчого духу, ділової ініціативи маленького, але міцного острівного народу за якихось сорок років все помінялося на благодатному Ла-Маншському архіпелазі. Там, де була темрява, засяяло світло. Отож продовжимо свою розповідь.

У ті часи, які вже настільки далекі від нас, що їх можна вважати історичними, на Ла-Манші процвітала контрабанда. Кораблі контрабандистів були аж надто частими гостями на західному березі Гернсею. Люди, які знають до дрібниць, що година в годину робилося тут півстоліття тому, можуть навіть, наводячи назви, перерахувати багато їхніх кораблів: майже всі вони були астурійські або Гіпускоа. Відомо достеменно, що кожнісінького тижня прибувало як не один, то два із цих суден чи то в гавань Святих, чи в Пленмон. Складалося враження, що з островами-було налагоджене регулярне сполучення. На узбережжі Серку є печера, котра називалася колись та й тепер називається «Крамницею», бо саме в цій печері контрабандисти розпродували свій товар. Коли велася така торгівля, на Ла-Манші послуговувалися особливою, контрабандистською, тепер уже вимерлою мовою, яка мала з іспанською стільки ж спільного, як левантинська з італійською.

В багатьох місцях англійського та французького узбережжя контрабандисти підтримували тісний зв'язок з відкритою і патентованою торгівлею. Вони мали доступ до найбільших фінансистів, щоправда, з чорного ходу; контрабанда підпільно вливалася в товарообіг і всю кровоносну систему промисловості. Купець з вигляду, контрабандист по суті — ось розгадка багатьох надбаних маєтків. Так Сеген казав про Бургена, а Бурген — про Сегена. Ми не ручаємося за їхні слова, може, вони набріхували один на одного. Хай там як, але безперечне одне: переслідувана законом, контрабанда нерозривно поєдналася з фінансовим світом. Вона ввійшла в стосунки з вищим товариством. Корчма, у якій Мандрен в давні часи возсідав поруч із графом Шароле[107], зовні мала цілком пристойний вигляд і не викликала відрази навіть у вищого товариства. Будинок як будинок — ще й шпиль із гребенем на даху.

вернуться

107

Шароле Шарль — граф, придворний Людовіка XV, відомий своєю жорстокістю.