Додамо ще таке: якщо цей закинутий будинок, як то кажуть, був зручний для шахраїв і збирались вони там без усяких перешкод, то саме тому, що в нього була лиха слава.
А лиха слава оберігала його від доносів. Не до митників і не до поліції звертаються зі скаргами на привидів. Забобонні люди осіняють себе хресним знаменням, а не поспішають під захист правосуддя. Вони щось там бачать або уявляють, що бачать, відтак утікають і мовчать. Між тими, хто лякає, і тими, хто боїться, існує мовчазна, хоч і ненавмисна, але все ж реальна погодженість. Налякані відчувають себе винними в тому, що їх налякано, їм здається, що вони відкрили чиюсь таємницю, і, не розуміючи, що робиться, бояться погіршити своє становище, розгнівивши нечисту силу. Ось чому вони не люблять базікати. Та й навіть без цих міркувань, забобонні люди звичайно мовчкуваті, страх робить людину німою, вона говорить мало, їй повсякчас здається, що страх наказує їй: «Тс-с-с!» Якщо пойняти віри місцевим переказам та оповідям старожилів, забобонність гернсейських селян у ті давні часи доходила до того, що вони розвішували на стінах пленмонського будинку на цвяхах щурів з обрубаними лапками, кажанів без крил, скелети тварин, жаб, розплющених між сторінками Біблії, стебла жовтого люпину. Сліди цих дивних символічних жертвоприношень видніються ще й тепер. Цими жертвами необережні перехожі, яким уночі щось там привиділося, мали надію вимолити собі прощення, відвернувши немилість вовкулаків, вихідців з того світу та злих духів. У всі часи подибуємо легковірів, навіть серед сильних світу цього, які визнають існування вовкулаків та відьомських ігрищ. Цезар радився з Саганом, Наполеон — з мадемуазель Ленорман. В деяких людей таке неспокійне сумління, що вони ладні дістати відпуст від самого Сатани. «Господом сотворене, хай не буде зруйноване Сатаною», — так повідає одна молитва Карла V. А є ще боязкіші. Вони доходять до того, що завинити можна і перед злом. Бути бездоганним в очах диявола — їхня неухильна турбота. Звідси йдуть релігійні моління, звернені до страхітливих духів тьми. Це ще один із різновидів святенництва. Думка про злочин супроти нечестивого пригнічує не одну хворобливу уяву; страх за порушення законів його царства мучить цих дивних казуїстів неуцтва, вони відчувають докори сумління перед визивами пекла. Благочестиво вірити в сатанинські дії Брокена і Армюїра, вважати себе грішними супроти царства тьми, вдаватися через уявний гріх до покаяння перед химерою, відкривати свої помисли дияволові, скрушно бити себе в груди перед батьком гріха, сповідатися в оберненому розумінні — все це є і було; кожна сторінка судових справ повідає про це. Ось до чого доходить хвороблива людська фантазія. Коли людина піддається страхові, вона вже не може зупинитись, їй ввижаються нездійснені провини, вона марить про уявне відпущення гріхів і звертається до тіні відьминої мітли, щоб очистила її совість.
Але все це, нагадуємо читачеві, стосується сивої давнини, коли гернсейські селяни вірили, що таїнство Різдва Христового щорічно у відповідний день відзначають домашні тварини, і в різдвяну ніч ніхто не наважується увійти в обору, щоб не побачити волів та ослів, схилених ниць.
Одне слово, якщо в будинку й діялося щось незвичайне, це нікого не обходило; не рахуючи кількох випадків і винятків, туди ніхто не заглядав, він був покинутий.
Кому охота зіткнутися з виплодками пекла?
Завдяки страху, який охороняв цей будинок, гнав геть кожного, хто міг би бути спостерігачем, отже й свідком, будь-якої пори ночі легко було проникнути всередину з допомогою мотузяної, а то і першої-ліпшої приставної драбини з сусіднього саду.
Захопивши з собою деякі пожитки та харчі, можна було щасливо дочекатися слушної пагоди і таємно втекти на кораблі. Збереглися перекази, що сорок років тому якийсь утікач, за словами одних — політичний, за словами других — купець, довгенько переховувався в пленмонському будинку привидів, звідки йому вдалося на рибальському судні вирватися до Англії. А з Англії легко попасти в Америку.
Той самий переказ запевняє, що харчі, заховані в покинутому будинку, залишаються неторкнутими, бо Люциперу, як зрештою, й контрабандистам, було вигідно, щоб той, хто їх залишив, повернувся.
З вершини, на якій стоїть будинок, за милю від берега на південному заході видніється риф Гануа.
Цей риф знаменитий. Людям довелося зазнати всього найгіршого, що тільки може чинити підводна скеля. Це один із найжахливіших морських убивць. По-зрадницьки він чигав посеред ночі на кораблі. Через нього були розширені тортвальське й рокенське кладовища.