Шосе д'Антен[14] Джерсею називається Червонобулонською вулицею; Сен-Жерменське передмістя Гернсею називається Рое. Тут багато гарних прямих вулиць, садів, будинки тонуть у зелені. В порту Сен-П'єр стільки ж дерев, скільки дахів, більше гнізд, ніж домів, і більше пташиного щебету, ніж вуличного шуму. Передмістя Рое таке ж імпозантне, як аристократичні квартали Лондона; все тут біле і чисте. Перетніть яр, пройдіться вулицею Міль-стріт, заверніть у прохід-ущелину між двома високими будинками, підніміться довгими вузенькими покрученими сходами з хисткими приступцями — і ви опинитесь у справжньому бедуїнському селищі; старенькі халупи, немощені, вибоїсті вулички, обсмалені горища, повалені стіни, порожні приміщення без вікон і дверей, в яких уже пробивається трава, балки, що загороджують вулицю, руїни, які постають поперек дороги; то тут, то там сяка-така заселена людом хижка, гола дітвора, бліді жінки; можна подумати, що ви потрапили в Заачу[15].
В порту Сен-П'єр нема годинникарів, є зегермайстри; нема оціночників на ярмарках, є аукціонери, нема малярів, є художники, нема мулярів, є ліпники, нема мозольних операторів, є педикюристи, нема кухарів, є кулінари, у двері не стукають, а «вдаряють». Якась пані Песко називає себе «митним агентом і корабельною постачальницею». Один цирульник повідомив у своїй голярні про смерть Веллінгтона такими словами: «Начальник солдатні переставився».
Жінки ходять від оселі до оселі, перепродуючи всілякий дріб'язок, куплений на ринках і ярмарках; це ремесло називається тут «коробейництвом». Коробейниці дуже бідні, за день вони насилу вторговують кілька дублів. Наведемо слова однієї з них:
«Та й пощастило ж мені: я відклала за тиждень про чорний день сім су». Мій приятель якось подарував такій коробейниці п'ять франків; вона сказала: «Щиро дякую вам, пане, тепер я зможу закупити товар оптом».
В травні місяці в порту з'являються яхти, рейд кишить від прогулянкових суден, майже всі вони оснащені, як шхуни, але на деяких є вже парові машини. Дехто з власників витрачає на утримання яхти до ста тисяч франків на місяць.
Крикет процвітає, а бокс геть занепав. Широко розповсюджені товариства тверезості, і, як по правді, не без добрих наслідків. Члени цих товариств влаштовують процесії, вони несуть свої прапори з майже масонською урочистістю, чим зворушують навіть корчмарів. Можна почути, як власниці таверн дорікають п'янюгам: «Нічого жлуктити цілу пляшку. Випийте скляночку і досить з вас».
Народ тут здоровий, гарний і доброзичливий. Міська в'язниця часто стоїть пусткою.
На святвечір тюремний наглядач, якщо тільки є в'язні, частує їх по-сімейному вечерею.
Місцеві архітектурні смаки — непорушні; місто Сен-П'єр вірне своїй королеві, Біблії і опускним вікнам; чоловіки влітку купаються голими, купатися в спідніх непристойно, прилипаючи, вони підкреслюють наготу.
Тутешні матері чудово вдягають дітей: які милі ці розмаїті, ошатні дитячі костюмчики! Діти ходять вулицями самі — зворушлива і приємна довірливість.
Старшенькі ведуть за ручку малюків.
У модах Гернсей наслідує Париж. Щоправда, не в усьому. Іноді замилування яскраво-червоним і яскраво-синім кольорами виявляє спорідненість з Англією. І все ж нам довелося підслухати, як одна місцева кравчиха, ненависниця індиго та яскраво-червоного кольору, повчаючи гернсейську модницю, зробила дуже тонке зауваження: «Ось колір братків я вважаю цілком пристойним і цілком дамським кольором». Гернсейське корабельне рукомесло має гучну славу; доки захаращені вітрильниками, які підлягають ремонту. Кораблі витягають на сушу під звуки флейти. «Від флейтиста, — кажуть майстри-теслярі, — більше користі, ніж від кількох робітників». У порту Сен-П'єр, як і в Д'єпі, є свій Полле[16] і, як у Лондоні, — свій Стренд[17]. Світська людина не покажеться на вулиці з папкою чи портфелем під пахвою, зате щосуботи йде на ринок з кошиком у руках. Якось порт Сен-П'єр проїздом відвідала коронована особа — і після цього в ньому збудували вежу. Людей ховають в межах міста. Обабіч Шкільної вулиці лежать два кладовища. Надгробок, поставлений у лютому 1610 року, став частиною огорожі.
Іврез, сквер зі смарагдовими газонами і купами дерев, не гірший за наймальовничіші куточки Єлисейських полів у Парижі, але тут є ще й море. На красиво оформлених вітринах «Аркади» читаєш хоч би такий рекламний напис: «Тут продаються парфуми, схвалені 6-м артилерійським полком».
17