У високій фасадній стіні з вулиці, праворуч від вхідної брами, був пробитий прямокутний отвір, що правив і за двері, і за вікно з віконницею, і за раму, — єдина в усьому будинку віконниця на завісах з засувами, єдина засклена, рама. За цим вікном, що виходило на вулицю, містилася комірчина, прибудована до нічліжки. Над дверима красувався напис, виведений смаленою головешкою: «Тут продають рідкості». Цей вираз уже тоді був у вжитку. За склом на трьох полицях, прилаштованих у вигляді гірки, стовбичило кілька фаянсових дзбанів з відбитими вушками, розмальована китайська парасолька, вся в дірках, яку не можна було ні розкрити, ні закрити, безформне глиняне череп'я та уламки мідного посуду, кілька продавлених чоловічих та жіночих капелюхів, дві-три мушлі, низка костяних та мідних ґудзиків, табакерка із зображенням Марії-Антуанетти і подертий том Алгебри Буабертрана. Ось такою була крамниця. Такий був асортимент «рідкостей». Через чорний хід із крамниці можна було пройти у двір з колодязем. У крамниці стояли стіл і ослінчик. Продавала «рідкості» жінка з дерев'яною ногою.
VII. Нічні покупці і таємничий продавець
Клюбен не показувався в «Готелі Жана» у вівторок увечері, не було його там і ввечері в середу. Того дня, коли запали вечірні сутінки, в провулку Кутанше з'явилися два чоловіки: вони зупинилися перед Жакресадою. Один із них постукав у вікно. Двері крамниці відчинились. Незнайомі увійшли. Жінка з дерев'яною ногою обдарувала їх усмішкою, яку вона приберегала тільки для статечних людей. На столі горіла свічка.
Прибульці були й справді статечні.
Той, хто постукав, озвався:
— Добрий вечір, господине. Прийшов по обіцяне.
Дерев'яна нога знову ущасливила його усмішкою і вийшла задніми дверима у двір з колодязем. Через кілька хвилин двері знову прочинилися, і ввійшов якийсь чолов'яга. Він був одягнений у блузу, на голові кашкет; блуза випиналася, під нею щось було сховано. В її складках позастрягали соломинки. Здавалося, цей чоловік тільки-но прочумався.
Він підійшов ближче. Всі мовчки дивилися один на одного. Обличчя у чоловіка в блузі було тупе і хитре водночас.
— Значить, ви зброяр? — запитав він. Той, хто постукав у двері, відповів:
— Так. А ви парижанин?
— Називайте мене Червоношкірим. Так буде краще.
— Показуйте.
— Ось.
Парижанин витяг з-під блузи рідкісний — як на ті часи — в Європі механізм: револьвер. Револьвер був новенький, блискучий. Обидва відвідувачі почали уважно його розглядати. Той із них, хто знав Жакресаду і кого чоловік у блузі називав зброярем, почав випробовувати механізм. Biн подав револьвер своєму товаришеві, що стояв спиною до світла, — цей відвідувач не був схожий на тутешніх мешканців. Зброяр запитав: