— Скільки?
Чоловік у блузі відповів:
— Я привіз його з Америки. Є диваки, які тягнуть за собою мавп, папуг, всіляку звірину, ніби французи — дикуни. А я ось привіз цю штуку. Корисний винахід.
— Скільки? — повторив зброяр.
— Це такий пістолет, у якого барабан крутиться, наче млинок.
— Скільки?
— Пах! Один постріл. Пах! Другий. Пах!.. Постріли гра дом. Ну? Бачите, як працює?
— Скільки?
— Шестизарядний.
— Ну то скільки ж?
— Шість куль — шість луїдорів.
— А може, п'ять?
— Виключено. Одна куля — один луїдор. Така ціна.
— Хочете дійти згоди, кажіть остаточно.
— Я назвав справжню ціну. Подивіться-но гарненько, пане стрілець.
— Подивився.
— Барабан крутиться, як пан Талейран. Можна було б помістити цей млинок у Довідник флюгерів. Погляньте, яка цяцька.
— Бачу.
— А ствол — з іспанської кузні.
— І це бачу.
— Зроблено зі сталевих стрічок. Ось як виготовляються ці стрічки. В горнило висипають кіш з усяким металобрухтом. Збирають всіляке непотрібне залізяччя — іржаві вухналі, уламки підков…
— І нікому вже не потрібні скіски.
— Щойно хотів про це сказати, пане зброяр. Підкладуть під цей непотріб скільки належиться жару, і ось вам пречудовий сталевий сплав…
— Авжеж. Але в ньому можуть бути тріщини, нерівності.
— Даруйте! Але нерівності можна згладити рашпілем, а поздовжніх тріщин можна уникнути сильним куванням. Сплав обробляють важким молотом, потім ще разів кілька підсипають жару; якщо сплав перегрітий, його підправляють густим мастилом і знову легенько кують. На а потім витягують, накручують на циліндр, і з цих залізних смужок утворюються готові револьверні стволи.
— Ви, певно, мастак у таких справах.
— Я мастак у всьому.
— Ствол має якийсь синюватий відтінок.
— У цьому вся краса, пане зброяр. А досягається цей відтінок за допомогою жирної сурми.
— Ми сказали, що платимо вам п'ять луїдорів.
— Дозволю собі зауважити, пане, що я мав честь назначити ціну в шість луїдорів. Зброяр заговорив упівголоса:
— Послухайте, Парижанине. Скористайтеся з нагоди. Спекайтесь цієї штуки. Таким, як ви, ця зброя ні до чого. З нею ви вскочите в халепу.
— Що правда, то правда, — сказав Парижанин. — Штучка надто примітна. Статечній людині вона б підійшла більше.
— То згодні на п'ять луїдорів?
— Ні, шість. По одному за гніздо.
— Гаразд. Тоді шість наполеондорів.
— Сказав — шість луїдорів.
— Виходить, ви не бонапартист? Віддаєте перевагу Луї перед Наполеоном? Парижанин на прізвисько Червоношкірий усміхнувся.
— Наполеон — кращий, але Луї — вигідніший, — відповів він.
— Шість наполеондорів.
— Шість луїдорів. Для мене це різниця в двадцять франків.
— Ну, коли так, діла не буде.
— Що ж, залишу іграшку собі.
— Залишайте.
— Спустити ціну! Бач, чого захотіли. Вже ніхто не скаже, що я продешевив таку річ. Адже це новий винахід.
— В такому разі на добраніч.
— Удосконалений пістолет. Індіанці з племені чезапіків називають його «Нортей-у-Га».
— П'ять луїдорів готівкою і золотом.
— «Нортей-у-Га» — значить «коротка рушниця». Багато хто про це не має найменшого уявлення.
— Берете п'ять луїдорів і екю на додачу?
— Шановний, я сказав: шість луїдорів.
Чоловік, який повернувся спиною до свічки і досі не встрявав у розмову, весь час крутив на всі лади револьвер. Тепер він підійшов до зброяра і шепнув йому на вухо:
— Річ вартісна.
— Ще б пак!
— Даю шість луїдорів.
Через п'ять хвилин, поки Парижанин на прізвисько Червоношкірий ховав за пазуху в потаємну кишеню блузи шість золотих монет, зброяр і покупець, який поклав револьвер у кишеню штанів, виходили з провулка Кутанше.
VIII. Карамболь чорною і білою кулею
Другого дня, в четвер, поблизу Сен-Мало, поруч із мисом Деколле, на тому місці, де берег високий, а море глибоке, сталась трагічна подія.
Скеляста коса у вигляді вістря списа, яку з'єднує із сушею вузький перешийок, продовжується у воді і круто обривається над морем, нависаючи над ним гранітною кручею; море часто зводить такі архітектурні споруди. Щоб дістатися з берега до майданчика на прямовисній скелі, треба подолати підйом, місцями досить крутий. На такій ось скелі о четвертій годині дня стояв чоловік, закутаний у широкий службовий плащ з накидкою, мабуть, озброєний, що було видно з того, як стовбурчились складки плаща. Вершина, на якій стояв чоловік, являла собою досить просторий майданчик, захаращений велетенськими брилами кубічної форми, схожими на камені якоїсь непомірно великої бруківки, поміж ними пролягали вузькі проходи. З боку моря цей порослий низькою, але густою травою майданчик закінчувався невеличким простором і обривався стіною. Крутосхил у шістдесят футів заввишки в час припливу був наче висічений прямовисно. Щоправда, зліва він почав осипатись, перетворюючись на ті природні сходи, які часто можна побачити на гранітних берегах і незручні приступи яких примушують ступати по них кроками велета або стрибати клоуном. Цей скелястий спуск спадав у море крутосхилом і тонув у ньому. Скрутити в'язи тут було неважко. І все ж у крайньому разі цим шляхом можна було зійти вниз і сісти в човен під самісінькою скелею.