— Здається, погода міняється, — озвався турист.
— Напевно, буде дощ, — мовив парижанин.
— Або туман, — докинув американець.
— Шановний добродію, — вів далі турист, — в Італії найменшо дощу випадає в Мольфетта, а найбільше — в Тольмеццо.
Опівдні, згідно з острівним звичаєм, продзвонили до обіду. Обідати йшов, хто хотів. Деякі пасажири захопили харчі з собою, тож весело закусювали просто на палубі. Клюбен не обідав.
Поки їли, розмова не припинялася.
Гернсеєць, здогадавшися, що американець розповсюджує Біблію, підсунувся до нього.
Місіонер запитав:
— Ви знаєте тутешнє море?
— Авжеж, я тутешній.
— Я також, — озвався один із малоенців.
Гернсеєць кивнув головою, підтверджуючи його слова, і вів далі:
— Ми зараз у відкритому морі. Дуже добре, що ми не попали в туман, коли пропливали повз Менк'є.
Американець повернувся до малоенця й сказав:
— Острів'яни знають море краще, ніж жителі узбережжя.
— Це правда. Куди нам! Ми — жителі узбережжя — ні на морі, ні на суші.
— Що воно за штука — Менк'є? — запитав американець.
— Купа препаскудного каміння, — відповів малоенець.
— А є ще і Греле, — докинув гернсеєць.
— Атож, хай йому грець! — піхопив малоенець.
— І Шуас, — додав гернсеєць. Малоенець розреготався.
— Ну, коли так, то в нас є ще Дикуни, — мовив він.
— І Ченці, — підкинув гернсеєць.
— І Качур! — вигукнув малоенець.
— Шановний добродію, останнє слово залишилося за вами, — ґречно сказав гернсеєць.
— Малоенці — не ошуканці! Сказавши ці слова, малоенець підморгнув.
— Хіба нам доведеться минати все це нагромадження скель? — запитав турист.
— Ні. Ми їх залишили на південному сході. Вони вже позаду нас. Гернсеєць провадив:
— На Грелі набереться п'ятдесят сім стрімчаків — великих і малих.
— І на Менк'є — сорок вісім, — докинув малоенець. Тут між гернсейцем і малоенцем спалахнула суперечка:
— Мені здається, пане із Сен-Мало, ви забули ще про три скелі.
— Я полічив усі.
— Від Дере до Головного острова?
— Авжеж.
— А Будинки полічили?
— Сім скель посередині Менк'є? Полічив.
— Бачу, бачу, що ви знавець стрімчаків.
— Що то за малоенець, коли він не знає стрімчаків?
— Приємно чути таке від француза.
Малоенець кивнув на знак подяки головою і мовив:
— Дикуни — це ще три стрімчаки.
— І Ченці — два.
— І Качур — один.
— Ясно, раз Качур — значить, один.
— Нічого не значить, бо Сюарда — одна, а в ній чотири стрімчаки.
— Що називаєте Сюардою? — запитав гернсеєць.
— Сюардою ми називаємо те, що ви називаєте Шуасом.
— Важко пробиватися між Шуасом і Качуром.
— Авжеж, тільки птахам удається.
— І рибам також.
— Не дуже. В бурю їх розбиває об скелі.
— А чи є на Менк'є піщані береги?
— Довкола Будинків.
— Отих восьми скель, що їх видно з Джерсею?
— Точніше, з Азетського узбережжя. Тільки їх не вісім, а сім.
— Під час відпливу на Менк'є навіть можна прогулюватись.
— Звичайно, адже там зустрічаються мілини.
— Хочу сказати, що там теж небезпечно.
— Тільки з боку Гранвіля.
— З усього видно, що ви — мешканці Сен-Мало, так само, як і ми, гернсейці, — любите плавати в тутешніх водах.
— Авжеж, — відповів малоенець, — з тією тільки різницею, що у нас кажуть: «Ми звикли», а у вас: «Ми любимо».
— Ви — чудові моряки.
— Щодо мене, то я торгую худобою.
— Не скажете, як називали знаменитого моряка із Сен-Мало?
— Сюркуф?[117]
— А ще одного?
— Дюге-Труен.
Тут у розмову втрутився комівояжер із Парижа:
— Дюге-Труен? Той, якого накрили англійці? Він був не тільки відчайдухом, але й неабияким бабодуром. Зачарував одну юну англійку, і та визволила його з тюрми. Аж тут пролунав громовий голос:
— Ти п'яний!
IV. Розділ, у якому виявляються всі якості капітана Клюбена
Усі оглянулися.
Виявилось, що капітан кричав на стерничого. Сьєр Клюбен нікому не «тикав». І якщо він звернувся так до стерничого Тангруйля, значить, він нетямився з люті або удавав із себе розлюченого.
Своєчасний спалах гніву звільняв від відповідальності, а буває, переносить її на іншого.