Під час подорожі я тисячу разів питав його, що ж то була за ціна і ким був клієнт, якого ми відвідали. І він тисячу разів утомлено посміхався мені, мовчки заперечливо хитаючи головою. Коли ми прибули до Барселони, моя функція перекладача вже не мала сенсу, але Ґауді запросив приходити до нього, коли я тільки схочу. Я повернувся до буденності факультету, де Москардо нетерпляче очікував, аби вивідати все у мене.
— Ми з’їздили до Манчестера подивитися на фабрику заклепок, але за три дні повернулися, бо Ґауді каже, що англійці їдять лише варену яловичину й зневажають Пресвяту Діву.
— Té collons.
Через деякий час, відвідуючи якось храм, я помітив на одному з фронтонів обличчя, тотожне обличчю пані в білому. Її постать, огорнута круговертю змій, скидалася на ангела з гострими крилами, осяйного й жорстокого. Ми з Ґауді ніколи не поверталися до розмови про те, що сталося в Нью-Йорку. Та подорож назавжди лишилася нашим секретом. З роками я став непоганим архітектором і завдяки рекомендації мого маестро дістав місце в майстерні Ектора Ґімара[32] в Парижі. Саме там, за двадцять років після тої ночі на Мангеттені, я й одержав звістку про смерть Ґауді. Я сів на перший же потяг до Барселони і якраз устиг побачити погребальний кортеж, що супроводжував його до могили в тій самій крипті, де ми й познайомилися. Того ж дня я надіслав Ґімарові прохання про звільнення. Надвечір я знов пройшов тою ж дорогою до Святого Сімейства, якою вирушив на мою першу зустріч із Ґауді. Місто вже продовжило побудову, і силует собору стримів у небі, всіяному зорями. Я заплющив очі й на хвилину зміг побачити його саме таким, яким у своїй уяві бачив його Ґауді. І тоді зрозумів, що присвячу моє життя продовженню справи маестро, свідомий того, що рано чи пізно мені доведеться передати справу іншим, а вони, своєю чергою, з часом зроблять те саме. Бо, хоча Бог і не квапиться, Ґауді, де б він там не перебував, і далі чекає.
Апокаліпсис за дві хвилини
День, коли скінчився світ, захопив мене зненацька на перехресті П’ятої та П’ятдесят сьомої вулиць; я саме дивився у свою мобілку. Рудоволоса дівчина зі сріблястими очима обернулася до мене й промовила:
— Чи ти відчув уже: що розумнішими стають мобілки, то дурнішими — люди?
Вона здавалася одною з дружин Дракули після спустошення якоїсь крамниці готичних товарів.
— Я чимось можу допомогти вам, панянко?
Вона відповіла, що світ наближається до свого кінця. Небесна Юридична Служба видала наказ про призупинення через неналежне функціонування; вона ж була грішним ангелом, посланим із підземного світу, аби докласти зусиль, щоб нещасні душі, як-от моя, організовано рушили до десятого кола пекла.
— А я гадав, що отам, унизу, є тільки дев’ять кіл, — заперечив їй.
— Нам довелося додати ще одне для тих, хто жив так, ніби думав, що житиме вічно.
Я ніколи не зважав занадто на препарати, що приймав, але досить було раз зазирнути в ці сріблясті очі, аби зрозуміти, що вона каже правду. Помітивши мою розгубленість, дівчина повідомила, що, оскільки я не працював у фінансовому секторі, вона дозволяє мені три бажання, перш ніж Великий вибух здійснить перемотку і Всесвіт здетонує так, що знов перетвориться на горошину.
— Обирайте, добре подумавши.
Я трохи поміркував, а тоді виголосив:
— Хочу дізнатися про сенс життя, хочу взнати, де можна знайти найкраще у світі шоколадне морозиво, і хочу закохатися.
— Відповідь на два перші твої запитання однакова.
А щодо третього, то вона поклала на мої губи цілунок, що духмянів усією істиною світу й змусив мене забажати стати пристойною людиною. Ми пішли прогулятися на прощання парком, а потім сіли в ліфт, щоб піднятися на самісінький верх солідного готелю з готичними капітелями, що височів на протилежному боці вулиці, звідки побачили, як світ прямує до грандіозного кінця.