Іван Єфремов
Туманність Андромеди
І. ЄФРЕМОВ
ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ
ВИДАВНИЦТВО ЦК ЛКСМУ «МОЛОДЬ»
КИЇВ 1960
Переклад з російської І. Соболя та Б. Чайковського
Ілюстрації О. Довгаля
Обкладинка Г. В. Малакова
ВІД АВТОРА
Ще не була закінчена перша публікація цього романа в журналі, а штучні супутники вже почали стрімкий обліт навколо нашої планети.
Перед лицем цього незаперечного факту з радістю усвідомлюєш, що ідеї, покладені в основу романа, – вірні.
Розмах фантазії про технічний прогрес людства, віра в безперервне удосконалення і світле майбутнє розумно побудованого суспільства – все це так вагомо і зримо підтверджено сигналами маленьких місяців. Чудесне по швидкості здійснення однієї мрії з «Туманності Андромеди» ставить переді мною питання: наскільки вірно розгорнута в романі історична перспектива майбутнього? Ще в процесі написання я міняв час дії в бік його наближення до нашої епохи. Спочатку мені здавалося, що гігантські перетворення планети і життя, описані в романі, не можуть бути здійснені раніш, ніж через три тисячі років. Я виходив у своїх розрахунках із загальної історії людства, але не взяв до уваги темпів прискорення технічного прогресу і головним чином тих гігантських можливостей, практично майже безмежної могутності, яку дає людству комуністичне суспільство.
Допрацьовуючи роман, я скоротив намічений спочатку термін на тисячоліття. Але запуск штучних супутників Землі підказує мені, що події романа могли б відбутися ще раніше. Тому всі визначені дати в «Туманності Андромеди» змінені на такі, в які сам читач вкладе своє розуміння і відчуття часу. Особливістю романа, не відразу, може, зрозумілою читачеві, є насиченість науковими відомостями, поняттями і термінами. Це не недогляд або небажання пояснити складні формулювання. Лише так мені здалося можливим надати колориту майбутнього розмовам і діям людей того часу, коли наука повинна глибоко ввійти в усі поняття, уявлення й мову.
І. ЄФРЕМОВ
РОЗДІЛ І. ЗАЛІЗНА ЗІРКА
У тьмяному світлі, що відбивалося од стелі, шкали приладів здавалися галереєю портретів. Круглі були лукаві, поперечно овальні розпливались у нахабному самовдоволенні, квадратні застигли в тупій упевненості. Сині, блакитні, оранжеві, зелені вогники, мигаючи в них, підкреслювали враження.
У центрі вигнутого пульта вирізнявся широкий багряний циферблат. Перед ним у незручній позі схилилась дівчина. Вона забула про крісло, що стояло поруч. Червоний відблиск зробив старшим і суворішим юне обличчя, схилене над склом, окреслив різкі тіні навколо трохи випнутих уст, загострив ледь кирпатий ніс. Широкі насуплені брови, здавалося, стали ще чорнішими, надавши очам похмурого, приреченого виразу.
Тихий спів лічильників обірвався неголосним металічним брязкотом. Дівчина здригнулась, випросталась і заклала за голову тонкі руки, вигинаючи втомлену спину.
Позаду клацнули двері, виринула велика тінь, перетворилася в людину з уривчастими й точними рухами. Спалахнуло золотаве світло, і густе темноруде волосся дівчини ніби заіскрилось. Її очі теж загорілися, з тривогою і любов’ю звертаючись до того, хто ввійшов.
– Невже ви не заснули? Сто годин без сну!..
– Поганий приклад? – не усміхаючись, але весело спитав чоловік. У його голосі вчувалися, немовби підсилюючи мову, високі металічні ноти.
– Усі інші сплять, – несміло промовила дівчина, – і… нічого не знають, – додала вона тихо.
– Не бійтеся говорити. Товариші в глибокому сні, і зараз нас тільки двоє, що не сплять у космосі, а до Землі п’ятдесят більйонів[1] кілометрів – усього півтора парсека![2]
– І анамезону[3] тільки на один розгін! – Жах і захоплення чулися у вигуку дівчини.
1
Парсек –
2
Парсек –
3
Анамезон –