– Говоріть, говоріть, я ніколи не чула нічого цікавішого, – попросила Ніза, та начальник був невблаганний.
Він приніс пульсуючий гіпнотизатор, і чи то від його владних очей, чи від снотворного приладу дівчина заснула так міцно, що прокинулася напередодні повороту на шосте коло. Вже по холодному обличчю начальника Ніза зрозуміла, що «Альграб» так і не з’явився.
– Ви прокинулись саме вчасно, – заявив він, тількино Ніза, привівши себе в порядок, повернулася після електричного і хвильового купання. – Вмикайте музику і світло пробудження. Для всіх!
Ніза швидко натиснула на ряд кнопок, і в усіх каютах зорельота, де спали члени експедиції, почало спалахувати світло і залунала, поступово посилюючись, особлива музика низьких вібруючих акордів. Поволі, обережно пробуджувалась загальмована нервова система і поверталася до нормальної діяльності. Через п’ять годин у центральному посту управління зорельота, остаточно отямившись і підкріпившись їжею та нервовими стимуляторами, зібралися всі учасники експедиції.
Повідомлення про загибель допоміжного зорельота кожен сприйняв посвоєму. Як і чекав Ерг Ноор, настрій членів експедиції не змінився. Ні слова відчаю, ні страху в погляді. Пур Хісс, що не показав особливої хоробрості на Зірді, теж зустрів повідомлення не здригнувшись. Тільки молода Лума Ласві – лікар експедиції – трохи зблідла і крадькома облизала пересохлі губи.
– Згадаємо загиблих товаришів! – сказав начальник, вмикаючи екран проектора, на якому з’явився «Альграб», знятий перед відльотом «Тантри».
Усі підвелися. Поволі змінювались на екрані фотографії то серйозних, то усміхнених людей – семи чоловік екіпажу «Альграба». Ерг Ноор називав кожного на ім’я, і мандрівники віддавали останню шану загиблому. Такий був звичай астрольотчиків. Зорельоти, які вирушали в дорогу разом, завжди мали комплекти фотографій усіх людей експедиції. Зниклі кораблі могли довго блукати в космічному просторі, і їхні екіпажі ще довго могли лишатися живими. Це не мало значення – корабель ніколи не повертався. Розшукати його, подати допомогу не було ніякої реальної можливості. Конструкція машин кораблів досягла вже такої досконалості, що дрібних поломок у них майже не було, а якщо іноді й траплялися, то їх легко було полагодити. Серйозна ж аварія машин ще ні разу не була ліквідована в космосі. Іноді кораблі встигали, як «Парус», послати останнє повідомлення. Та здебільшого повідомлення не досягали мети, бо точно їх орієнтувати було дуже важко. Передачі Великого Кільця за тисячоліття розвідали точні напрямки і могли, крім того, варіювати їх, передаючи з планети на планету. Зорельоти звичайно перебували в невивчених областях, де напрямок передачі можна було тільки випадково вгадати.
Серед астрольотчиків панувало переконання, що в космосі існують, крім усього, якісь нейтральні поля або нульобласті, де всі випромінювання і повідомлення щезають, як каміння у воді. Але астрофізики досі вважали нульполя пустою вигадкою мандрівників космосу, схильних до дивовижних фантазій.
Після сумного обряду й короткої наради Ерг Ноор увімкнув анамезонні двигуни. Через дві доби вони замовкли, і зореліт почав наближатися до рідної планети на двадцять один мільярд кілометрів на добу. До Сонця лишилося приблизно шість земних (незалежних) років шляху. У центральному посту і бібліотецілабораторії закипіла робота: там обчислювали і прокладали новий курс.
Треба було пролетіти всі шість років, витрачаючи анамезон тільки на виправлення курсу корабля. Іншими словами, слід було вести зореліт, суворо зберігаючи сталість прискорення. Усіх непокоїла недосліджена область 344+2У між Сонцем і «Тантрою», обійти яку ніяк не щастило: з обох боків її до Сонця зустрічалися зони вільних метеоритів, крім того, під час повороту корабель втрачав прискореная.
Через два місяці обчислена лінія польоту була готова. «Тантра» почала описувати похилу криву однакового напруження.
Чудовий корабель був цілком справний, швидкість польоту не виходила за межі обчисленої. Тепер тільки час – близько чотирьох залежних років польоту – лежав між зорельотом і Вітчизною.
Закінчивши своє чергування, втомлені Ерг Ноор і Ніза міцно заснули. Разом з ними поринули в тимчасове небуття два астрономи, геолог, біолог, лікар та чотири інженери.
На чергування стали інші – досвідчений астронавігатор Пел Лін, який брав участь уже в другій експедиції, астроном Інгрід Дітра і електронний інженер Кей Бер, що добровільно приєднався до них. Інгрід, з дозволу Пела Ліна, часто ходила в бібліотеку поряд з постом управління. Разом з Кей Бером, своїм давнім приятелем, натхнена трагічною Зірдою, вона писала монументальну симфонію «Загибель планети». Пел Лін, втомившись од музики приладів і споглядання чорних провалів космосу, садовив за пульт Інгрід, а сам захоплено розшифровував таємничі написи, доставлені із загадково покинутої жителями планети в системі найближчих зірок Центавра. Він вірив, що його неможливий задум здійсниться.