Тому життя у нас розвинулося скоріше, ніж на інших світилах, де воно було пригнічене нестачею води, сонячної енергії або малими площами суші. І швидше, ніж на планетах, на яких надто багато води. Ми бачили в передачах по Кільцю еволюцію життя на дуже затоплених планетах, життя, що відчайдушно лізе вгору, по стеблинах рослин, які стирчать з вічної води.
На нашій багатій на воду планеті теж порівняно мала площа материків.
У найдавніші періоди історії Землі життя розвивалося повільніше у болотах низьких материків палеозойської ери, ніж на високих материках кайнозойської ери, де точилася боротьба не тільки за їжу, а й за воду.
Ми знаємо, що потрібен певний, найбільш вигідний для добробуту і могутності життя процент співвідношення води й суші, і наша планета близька до цього найсприятливішого коефіцієнта. Таких планет не дуже багато в космосі, і кожна є неоціненним скарбом для нашого людства як новий ґрунт для його розселення і дальшого удосконалення.
Давно вже людство перестало боятися стихійного перенаселення, яке лякало наших далеких предків. Але ми неухильно пориваємось у космос, розширяючи дедалі більше пояс розселення людей, бо в цьому також просування вперед, неминучий закон розвитку. Трудність освоєння планет, які значно відрізняються фізичними умовами від Землі, була така велика, що вже давно породила проекти про поселення людства в космосі на спеціально збудованих гігантських спорудах, схожих на збільшені у багато разів штучні супутники. Ви знаєте, що один такий острів було збудовано напередодні епохи Кільця, – я кажу про «Надир», розташований за вісімнадцять мільйонів кілометрів від Землі. Там живе й зараз невелика колонія людей… Неуспіх цих тісних, надто обмежених місць для людського життя був такий очевидний, що доводиться тільки дивуватися з наших предків, незважаючи на всю сміливість їхнього будівного задуму.
Планетиблизнюки зеленої цирконієвої зірки дуже схожі на нашу. Їх відкрили мешканці планети ЦР519. Але для цих тендітних істот планетиблизнюки непридатні або їх важко освоювати, і тому жителі ЦР519 поспішили передати нам здобуті відомості, як ми передамо їм свої відкриття.
Зелена зірка перебуває від нас на такій відстані, якої не пролітав жоден з наших зорельотів. Досягнувши її планет, ми висунемося далеко в космос. І висунемося не на малесенькому, штучно зробленому світі, а на міцній базі великих планет, просторих для організації зручного життя, могутньої техніки.
Ось чому я докладно зайняв вашу увагу планетами зеленої зірки – мені вони здаються надзвичайно важливими для дослідження. Зореліт типу «Лебідь» тепер може подолати відстань у сімдесят світлових років, і, можливо, варто тридцять восьму зоряну експедицію вирядити на Ахернар!
Гром Орм замовк і пішов на своє місце, повернувши невеличкий важельок на пульті трибуни.
Замість голови Ради перед глядачами піднявся невеликий екран, на якому врівень грудей з’явилася знайома багатьом масивна постать Дар Вітра. Колишній завідуючий зовнішніми станціями посміхнувся, зустрінутий нечутними вітаннями зелених вогників.
– Дар Вітер перебуває зараз в Арізонській радіоактивній пустині, звідки виряджають партії ракет на висоту п’ятдесяти семи тисяч кілометрів для будівництва супутника, – пояснив Гром Орм. – Як член Ради він хотів висловити перед вами свою думку.
– Я пропоную здійснити найпростіше, – пролунав веселий голос, що зазвучав металом переносного передавача. – Вирядити не одну, а три експедиції!
Члени Ради і глядачі завмерли від несподіванки. Дар Вітер не був оратором і не скористався ефектною паузою.
– Початковий план посилки обох зорельотів тридцять восьмої експедиції на потрійну зірку ЄЕ7723…
Тієї ж миті Мвен Мас уявив собі цю потрійну зірку, що подавньому позначалася як Омікрон 2 Ерідана. У цій системі з жовтої, голубої і червоної зірок, розташованій менш ніж за п’ять парсеків від Сонця, на двох планетах не було життя, але інтерес дослідження полягав не в них. Голуба зірка у цій системі була білим карликом. Розмірами з велику планету, масою вона дорівнювала половині Сонця. Середня питома вага речовини цієї зірки у дві тисячі п’ятсот разів перевищувала щільність найважчого земного металу – іридію. Тяжіння, електромагнітні поля, процеси створення важких хімічних елементів на цій зірці становили величезний інтерес і були дуже важливі для безпосереднього вивчення їх з якнайближчої віддалі. Тим більше, що десята зоряна експедиція, яку посилали колись на Сіріус, загинула, встигнувши попередити про небезпеку. Близький сусід Сонця – подвійна голуба зірка Сіріус – теж мала білого карлика нижчої температури і більших розмірів, ніж Омікрон 2 Ерідана В з щільністю в двадцять п’ять тисяч разів більшою за щільність води. Досягти цієї близької зірки було неможливо через величезні схрещувальні метеорні потоки, які оперізували зірку і були так розсіяні, що не вдавалося точно визначити поширення згубних уламків. Тоді й була задумана експедиція на Омікрон 2 Ерідана, триста п’ятнадцять років тому.