– Мабуть, не тому, – втрутився Мвен Мас, чутке вухо якого здалеку вловило слова Дар Вітра. – Це протест людини проти невблаганного часу.
– Осінній смуток? – з відтінком глузування спитав Рен Боз, посміхаючись очима до товариша.
– Ви помічали, що осінь помірних широт з її сумом люблять саме люди найбільш енергійні, життєрадісні, які глибоко все відчувають? – заперечив Мвен Мас, подружньому погладивши плече фізика.
– Правильне спостереження! – захопилась Веда.
– Дуже давнє…
– Дар Вітер, ви на полі? Дар Вітер, ви на полі? – загриміло звідкілясь ліворуч згори. – Вас кличе в ТВФ центрального будинку Юній Ант! Юній Ант кличе. У ТВФ центральної будівлі…
Рен Боз здригнувся і випростався.
– Можна з вами, Дар Вітер?
– Ідіть замість мене. Ви можете пропустити виліт. Юній Ант любить показати подавньому пряме спостереження, а не запис, – у цьому вони зійшлися з Мвеном Масом.
Космонавт мав потужний ТВФ і гемисферний екран. Рен Боз увійшов у тиху круглу кімнату. Черговий оператор клацнув вмикачем і показав на правий боковий екран, де з’явився схвильований Юній Ант. Він пильно оглянув фізика і, зрозумівши, чому нема Дар Вітра, кивнув Рен Бозу.
– Я теж хочу дивитися відліт. Але зараз провадиться позапрограмний прийомшукання у попередньому напрямку й діапазоні 62/77. Підніміть воронку для спрямованого випромінювання, зорієнтуйте її на обсерваторію. Я перекину проміньвектор через Середземне море прямо на Ель Хомру. Ловіть трубчастим віялом і вмикайте гемисферний екран. – Юній Ант подивився вбік і додав: – Швидше!
Досвідчений у прийомах вчений виконав наказ за дві хвилини. В глибині гемісферного екрана виникло зображення гігантської Галактики, в якій обидва вчені безпомилково пізнали здавна знайому людині туманність Андромеди, або М31.
У найближчому до глядача зовнішньому повороті її спіралі, майже в середині лінзоподібного в ракурсі диска величезної Галактики, спалахнув вогник. Там відійшла система зірок, – безсумнівно, велетенський рукав завдовжки з сотню парсеків, що здавалася крихітною шерстинкою. Вогник почав рости, і одночасно збільшувалася «шерстинка», в той час як сама Галактика зникла, розпливаючись за межі поля зору. Потік червоних і жовтих зірок протягся впоперек екрана. Вогник став маленьким кружком і світився на самому кінці зоряного потоку. З краю потоку виділилась оранжева зірка спектрального класу К. Навколо неї закружляли ледве помітні цятки планет. На одній з них, зовсім закривши її, розташувався кружок світла. І раптом усе закружляло в червоних звивинах і мерехтінні летючих іскор. Рен Боз заплющив очі…
– Це розрив, – сказав з бокового екрана Юній Ант. – Я показав вам спостереження минулого місяця з запису пам’ятних машин. Перемикаю на відбиття прямого прийому.
На екрані все ще кружляли іскри та лінії темночервоного кольору.
– Дивовижне явище, – вигукнув фізик. – Як ви пояснюєте цей розрив?
– Потім. Зараз відновлюється передача. Але що ви вважаєте дивним?
– Червоний спектр розриву. У спектрі туманності Андромеди – фіолетове зміщення, тобто вона наближається до нас.
– Розрив ніякого відношення до Андромеди не має. Це місцеве явище.
– Ви думаєте, що випадково їхня передаточна станція винесена на самий край Галактики, в зону, ще більш віддалену од її центра, ніж зона Сонця в нашій Галактиці?
Юній Ант окинув Рен Боза скептичним поглядом.
– Ви готові до дискусії в будьякий час, забуваючи, що з нами говорить туманність Андромеди з відстані чотирьохсот п’ятдесяти тисяч парсеків.
– Це так! – знітився Рен Боз. – Ще краще сказати – з відстані півтора мільйона світлових років. Повідомлення відправлено п’ятнадцять тисяч століть тому.
– І ми бачимо зараз те, що було послано задовго до льодовикової епохи і виникнення людини на Землі! – Юній Ант помітно полагіднів.
Червоні лінії стали крутитися повільніше, екран потемнів і раптом знову засвітився. Похмура плоска рівнина ледве вгадувалась у тьмяному світлі. На ній були розкидані дивні грибовидні споруди. Ближче до переднього краю видимої ділянки холодно поблискував гігантський, за масштабом рівнини, голубий круг з явно металевою поверхнею. Точно по центру круга висіли одні над одними великі подвійноопуклі диски. Ні, не висіли, а поволі піднімалися все вище. Рівнина зникла, і на екрані лишився тільки один диск, опукліший знизу, ніж зверху, з грубими спіральними ребрами на обох боках.