Люди поволі посунули до електробусів, оглядаючись то на небо, то на місце відльоту, яке стало раптом мертвим, наче тут відродилась хамада Ель Хомра – жах і бідування подорожан минулих часів.
У південній частині горизонту засяяли знайомі зірки. Всі погляди були звернуті туди, де зійшов голубий і яскравий Ахернар. Там, біля цієї зірки, опиниться «Лебідь» після вісімдесяти чотирьох років шляху з швидкістю дев’ятсот мільйонів кілометрів на годину. Для нас вісімдесят чотири, для «Лебедя» – сорок сім років. Можливо, там вони створять новий світ, теж красивий і радісний, під зеленим промінням цирконієвої зірки.
Дар Вітер і Веда Конг наздогнали Чару і Мвена Маса. Африканець відповів дівчині:
– Ні, не туга, а велика і сумна гордість – ось мої відчуття сьогодні. Гордість за нас, людей, що піднімаються все вище з своєї планети і зливаються з космосом. Сум – тому що маленькою стає люба Земля… Дуже давно майї – червоношкірі індійці Центральної Америки – лишили гордий і сумний напис. Я передав його Ергу Ноору, і той прикрасить ним бібліотекулабораторію «Лебедя».
Африканець оглянувся, помітив, що його слухають друзі, і вів далі голосніше:
– «Ти, що пізніше покажеш тут своє обличчя! Якщо твій мозок розуміє, ти спитаєш: хто ми? Хто ми? Спитай зорю, спитай ліс, спитай хвилю, спитай бурю, спитай любов. Спитай землю, землю страждання і землю кохану. Хто ми? Ми – Земля!» І я теж – наскрізь Земля! – додав Мвен Мас.
Назустріч біг, задихаючись, Рен Боз. Друзі оточили фізика, який небагатьма словами розповів їм неймовірне – перше зіткнення мислі двох велетенських зоряних островів.
– Мені так хотілося встигнути до відльоту, – скрушно сказав Рен Боз, – щоб повідомити про це Ерга Ноора. Він ще на чорній планеті зрозумів, що спіралодиск – зореліт надзвичайно далекого, зовсім чужого світу і що цей дивний корабель дуже довго летів у космосі.
– Невже Ерг Ноор ніколи не взнає, що його спіралодиск із таких далеких глибин всесвіту – з іншої галактики, з туманності Андромеди? – сказала Веда. – Як прикро, що він не дочекався сьогоднішнього повідомлення!
– Він знатиме! – твердо сказав Дар Вітер. – Ми попросимо у Ради дозволу витратити енергію для спеціальної передачі, через супутник тридцять шість. «Лебідь» буде доступний нашому поклику ще дев’ятнадцять годин!
