Два стрімкі кроки – і начальник тридцять сьомої зоряної експедиції Ерг Ноор опинився біля багряного циферблата.
– П’яте коло!
– Авжеж, увійшли в п’яте. І… нічого. – Дівчина кинула красномовний погляд на звуковий рупор автоматаприймача.
– Бачите, спати не можна. Треба продумати всі варіанти, всі можливості. Наприкінці п’ятого кола повинно бути рішення.
– Але це ще сто десять годин…
– Гаразд, посплю тут у кріслі, коли закінчиться діяння спораміну.[4] Я прийняв його двадцять чотири години тому.
Дівчина щось зосереджено обмірковувала і, нарешті, зважилася:
– Може, зменшити радіус кола? Що як у них аварія передавача?
– Не можна! Зменшити радіус, не сповільнюючи швидкості, – миттєве руйнування корабля. Зменшити швидкість і… потім без анамезону… півтора парсека із швидкістю найстародавніших місячних ракет? Через сто тисяч років наблизимось до нашої Сонячної системи.
– Розумію… Але не могли вони…
– Не могли. В далеку давнину люди могли бути недбалими або обдурювати одне одного і себе. Але не тепер!
– Я не про це, – образа забриніла в різкій відповіді дівчини. – Я хотіла сказати, що, можливо, «Альграб» теж шукає нас, відхилившись од курсу.
– Так дуже відхилитися він не міг. І не міг не вирушити в точно розрахований і призначений час. Коли б і сталося неймовірне і вийшли з ладу обидва передавачі, то зореліт, безсумнівно, почав би перетинати коло діаметрально, і ми почули б його на планетарному прийомі. Помилитися не можна – ось вона, умовна планета!
Ерг Ноор показав на дзеркальні екрани в нішах з усіх чотирьох боків поста управління. В глибокому мороці горіли незліченні зорі. На лівому передньому екрані швидко пролетів маленький сірий диск, ледь освітлений своїм світилом, надто віддаленим звідси, від краю системи Б7336С+87А.
– Наші бомбові маяки[5] працюють чітко, хоч ми й скинули їх чотири незалежних роки[6] тому. – Ерг Ноор показав на виразну смужку світла вздовж довгого скла в лівій стіні. – «Альграб» мав бути тут уже три місяці тому. Це значить, – Ноор завагався, ніби не наважувався винести вирок, – «Альграб» загинув!
– А якщо не загинув, а пошкоджений метеоритом і не може розвивати швидкості?.. – не хотіла втрачати надію рудоволоса дівчина.
– Не може розвивати швидкості! – повторив Ерг Ноор. – Та хіба це не те саме, коли між кораблем і метою стануть тисячоліття шляху? Тільки гірше – смерть прийде не відразу, минуть роки приреченої безнадійності. Може, вони покличуть – тоді дізнаємося… років через шість… на Землі.
Ерг Ноор швидко витягнув складане крісло зшд стола електронної обчислювальної машини. Це була мала модель «МНУ» 11. Досі через велику вагу, розміри і недостатню міцність не можна було встановлювати на зорельотах електронну машинумозок типу «ІТУ» для всебічних операцій і повністю доручити їй управління зорельотом. У посту управління мав чергувати навігатор, тим більше, що точне орієнтування курсу корабля на таку велику відстань було неможливе.
Руки начальника експедиції швидко, мов у піаніста, замелькали над рукоятками і кнопками обчислювальної машини. Бліде, з різкими рисами обличчя закам’яніло, високе чоло, вперто нахилене над пультом, здавалось, кидало виклик силам стихії, що загрожували живому маленькому світові, який забрався в заборонені глибини простору.
Ніза Кріт, юний астронавігатор, яка вперше потрапила в зоряну експедицію, стихла і не дихаючи стежила за Ноором, заглибленим у свої думки. Який спокійний, повний енергії й розуму коханий чоловік!.. Коханий уже давно, всі п’ять років. Немає рації таїти від нього… І він знає, Ніза відчував це… Зараз, коли сталося це лихо, їй випала радість чергувати разом з ним. Три місяці вічнавіч, поки решта екіпажу зорельота перебуває в солодкому гіпнотичному сні. Ще лишилося тринадцять днів, потім заснуть вони на півроку, поки не пройде ще дві зміни чергових: навігаторів, астрономів і механіків. Інші – біологи, геологи, чия робота почнеться тільки на місці прибуття, – можуть спати і довше, тоді як астрономи – о, в них напруженіша праця!
Ерг Ноор підвівся, і думки Нізи обірвались.
– Я піду в кабіну зоряних карт. Ваш відпочинок через… – він глянув на циферблат залежного годинника, – дев’ять годин. Встигну виспатись перед тим, як заступити вас.
– Я не втомилась, я буду тут скільки треба, аби тільки ви змогли відпочити!
Ерг Ноор насупився, хотів заперечити, але поступився перед ніжністю слів і золотавокарих очей, що довірливо дивилися на нього, усміхнувся й мовчки вийшов.
5
Бомбові маяки –