Протяглий дзвін – це Дар Вітер пересунув рукоятку і вимкнув потік передачі енергії. Екран погас. На прозорій панелі праворуч лишився світлий стовп несучого каналу.
Веда, втомлена й тиха, згорнулася клубочком у великому глибокому кріслі. Дар Вітер посадив за стіл управління Мвена Маса, а сам схилився над його плечем. У цілковитій тиші тільки іноді ледь чутно клацали стопори рукояток. Раптом екран у золотій оправі зник, і неймовірна глибина розверзлася на його місці. Веда Конг, вперше побачивши це чудо, голосно зітхнула. Справді, навіть тим, хто добре знав шлях складної інтерференції світлових хвиль, завдяки якому досягалася така широта й глибина огляду, подібне видовище завжди здавалось разючим.
Темна поверхня чужої планети наближалася здалеку, щосекунди збільшуючись. Це була надзвичайно рідкісна система подвійної зірки, де два сонця урівноважувалися так, що орбіта їхньої планети виявилася правильною і на ній могло виникнути життя. Обидва сонця, оранжеве й червоне, менші, ніж наше, освітлювали кригу застиглого моря, яка здавалася червоною. На краю плоских чорних гір у загадкових фіолетових відблисках видніла гігантська приземкувата будівля. Промінь зору впав на площадку даху, наче пронизавши її, і всі побачили сірошкіру людину з круглими, як у сови, очима, обведеними кільцями сріблястого пуху. На зріст вона була велика, але тіло дуже тонке, з довгими, наче щупальця, кінцівками. Людина кумедно хитнула головою, наче зробила квапливий уклін, і, втупившись в екран своїми холодними, немов об’єктиви, очима, розтулила безгубий рот, прикритий схожим на ніс клапаном з м’якої шкіри. Одразу залунав мелодійний голос перекладної машини:
– Заф Фтет, завідуючий зовнішньою інформацією шістдесят один Лебедя. Сьогодні ми передаємо для жовтої зірки СТЛ 3388 + 04ЖФ… Передаємо для…
Дар Вітер і Юній Ант перезирнулись, а Мвен Мас на секунду стиснув зап’ястя Дар Вітра. Це були галактичні позивні Землі, точніше – Сонячної планетної системи. Колись спостерігачі інших світів вважали її єдиним великим супутником, який обертався навколо сонця за п’ятдесят дев’ять земних років. Один раз за цей період трапляється спільне протистояння Юпітера й Сатурна, що, як здавалося астрономам найближчих зірок, помітно зміщував Сонце. Тієї самої помилки припускалися й наші астрономи щодо багатьох планетних систем, наявність яких у різних зірок була відкрита ще за давніх часів.
Юній Ант швидше, ніж на початку передачі, перевірив настройку пам’ятної машини й показання пильних вартових справності – приладів ОЕЗ.
Безстрасний голос електронного перекладача вів далі:
– Ми прийняли цілком чітку передачу від зірки… – знову посипався ряд цифр і уриваних звуків, – випадково, не в час передач Великого Кільця. Вони не розшифрували мови Кільця і витрачають даремно енергію, передаючи в години мовчання. Ми відповідали їм у періоди їх власних передач – наслідки стануть відомі приблизно через три десятих секунди… – Голос затих. Сигнальні прилади горіли, за винятком погаслого зеленого вічка.
– Це ще не з’ясовані перерви в передачі, може, проходження легендарного нейтрального поля астрольотчиків між нами, – пояснив Веді Юній Ант.
– Три десятих галактичної секунди – це чекати близько шестисот років, – похмуро буркнув Дар Вітер. – Цікаво, навіщо це нам?
– Наскільки я зрозумів, зірка, з якою вони зв’язались, – Епсилон Тукана, із сузір’я південного неба, – озвався Мвен Мас, – віддалена на дев’яносто парсеків, що близько до межі нашого постійного зв’язку. Далі Денеба ми його ще не встановили.
– Але ми приймаємо і центр Галактики й кульові скупчення? – спитала Веда Конг.
– Нерегулярно, випадково або через пам’ятні машини інших членів Кільця, що утворюють простягнений у простір Галактики ланцюг, – відповів Мвен Мас.
– Повідомлення, послані тисячі й десятки тисяч років тому, не губляться в просторі і зрештою досягають нас, – додав Юній Ант.
– Але це значить, що ми робимо висновки про життя й пізнання людей інших, дуже далеких світів із запізненням, наприклад, для зони центра Галактики, на двадцять тисяч років?
– Так, байдуже, чи передається це пам’ятними записами близьких світів, чи вловлюється нашими станціями, ми бачимо далекі світи такими, якими вони були за стародавніх часів. Бачимо давнимдавно померлих і забутих у своєму світі людей.
– Невже ми, досягши такої великої влади над природою, тут безсилі? – подитячому обурилась Веда. – Невже не можна досягти далеких світів іншим шляхом, іншою, ніж хвильовий або фотонний промінь,[18] зброєю?
18
Хвильовий, або фотонний, промінь . –