– У них немає поблизу планет з вищими формами життя, – раптом сказав Юній Ант, що невідривно стежив за картою незнайомого зоряного неба.
– Ні, – заперечив Дар Вітер, – з одного боку в них лежить плоска зоряна система, одна з найпізніших утворень Галактики. Але ми знаємо, що плоскі і сферичні системи, нові й стародавні, нерідко чергуються. І справді, з боку Ерїдана в них є система з мислячим життям, що входить у Кільце.
– ВВР 4955+МО 3529… І так далі, – додав Мвен Мас. – А чому ж вони не знають про неї?
– Система ввійшла у Велике Кільце двісті сімдесят п’ять років тому, а це повідомлення відправлено раніше, – відповів Дар Вітер.
– Невже вони нічого не знають про Велике Кільце? – майже простогнала Веда Конг.
– Тепер, мабуть, знають, – озвався Дар Вітер, – але ж те, що ми бачимо, відбулося триста років тому.
– Вісімдесят вісім парсеків, – прогудів низький голос Мвена Маса, – вісімдесят вісім. Усі, кого ми бачили, давно вже мертві.
І немов на підтвердження його слів, видіння чудового світу померкло, погас і зелений покажчик зв’язку. Передача по Великому Кільцю закінчилася.
Якусь хвилину всі сиділи наче скам’янілі. Першим опам’ятався Дар Вітер. Досадливо закусивши губу, він квапливо пересунув гранатову рукоятку. Вимкнення стовпа скерованої енергії відгукнулося густим мідним гулом, який попереджав інженерів енергостанції про те, що необхідно знову спрямувати могутній потік по його звичайних каналах. Тільки закінчивши всі операції з приладами, завідуючий зовнішніми станціями обернувся до своїх товаришів.
Юній Ант, високо звівши брови, перебирав списані аркушики.
– Частину мемонограми (пам’ятного запису) із зоряною картою на стелі треба зараз же надіслати в Інститут Південного Неба! – звернувся він до молодого помічника Дар Вітра.
Той глянув на Юнія Анта здивовано, немов прокинувшись од незвичайного сну.
Суворий учений приховав усмішку – хіба видіння не було насправді мрією про прекрасний світ, посланою в простір три століття тому? Мрією, яку так відчутно побачать зараз мільярди людей на Землі і на станціях Місяця, Марса й Венери.
– Ви мали рацію, Мвен Мас, – посміхнувся Дар Вітер, – оголосивши ще до передачі, що сьогодні трапиться щось незвичайне. Вперше за чотириста років існування для нас Великого Кільця з глибин всесвіту з’явилася планета з братами не тільки по розуму, але й по тілу. Я весь сповнений радості відкриття! Добре почалася ваша діяльність! Стародавні люди вважали б це за щасливу прикмету, або, як сказали б наші психологи, трапився збіг обставин, що вселяє в нас упевненість і надихає на дальшу роботу…
Дар Вітер спохватився, нервова реакція зробила його багатослівним. Надмірна балакучість в еру Великого Кільця вважалась однією з найганебніших вад людини, і завідуючий зовнішніми станціями замовк, не закінчивши фрази.
– Так, так! – неуважно озвався Мвен Мас.
Юній Ант відчув нотку відчуженості в його голосі та уповільнених рухах і насторожився. Веда Конг тихо провела пальцем по руці Дар Вітра й кивнула на африканця.
«Може, він занадто вразливий?» – майнуло в голові Дар Вітра, і він пильно подивився на свого наступника.
Але Мвен Мас, відчувши приховане здивування своїх колег, випростався і став таким, як і до цього, уважним знавцем своєї справи. Рухомі сходи перенесли їх нагору, до широких вікон і зоряного неба, яке стало знову таким самим далеким, як і всі тридцять тисячоліть існування людини, – її останнього виду, що називався Гомо сапіенс – Людиною розумною.
Мвен Мас і Дар Вітер повинні були залишитись.
Веда Конг шепнула Дар Вітрові, що ніколи не забуде цієї ночі.
– Я сама здалася собі такою жалюгідною! – сказала вона, усміхаючись всупереч цим сумним словам!
Дар Вітер зрозумів, що вона мала на увазі, і заперечно похитав головою.
– А я певен, що коли б червона жінка побачила вас, Вело, то вона пишалася б своєю сестрою. Справді, наша Земля не гірша від їхнього світу! – Обличчя Дар Вітра засвітилося любов’ю.
– Ну, це як на ваш погляд, любий друже, – посміхнулася Веда. – Ви запитайте Мвена Маса!.. – Вона жартома затулила очі долонею і зникла у вигині стіни.
Коли Мвен Мас, нарешті, лишився сам, настав ранок. У прохолодному застиглому повітрі розлилося сірувате світло, море й небо набули однакової кришталевої прозорості: сріблястої біля моря, з рожевим відтінком біля неба.
Мвен Мас довго стояв на балконі обсерваторії, вдивляючись у напівзнайомі обриси будов.