Розчистивши завалений уламками спуск у підземну камеру, знайшли Мвена Маса. Він стояв на колінах біля сходів. Очевидно, завідуючий зовнішніми станціями в момент прояснення свідомості робив спроби вибратись. Серед добровольців знайшлися лікарі. Міцний організм африканця за допомогою не менш міцних ліків справився з контузією, Мвен Мас підвівся тремтячи і похитуючись, підтримуваний з обох боків.
– Рен Боз?..
Люди, що оточили вченого, спохмурніли. Завідуючий обсерваторією хрипко відповів:
– Рен Боз страшенно покалічений. Навряд чи виживе…
– Де він?
– Його знайшли за горою, на східному схилі. Мабуть, його викинуло з приміщення. На вершині гори більш нічого немає… навіть руїни геть чисто зметені.
– І Рен Боз лежить там?
– Його не можна займати. Розтрощені кістки, поламані ребра…
– Що таке?
– Живіт розкраяно.
Ноги Мвена Маса підломились, і він судорожно схопився за людей, що тримали його. Але воля і розум працювали.
– Рен Боза треба врятувати будьщо! Це великий вчений!..
– Ми знаємо. Там п’ять лікарів. Над ним поставили стерильний операційний намет. Поруч лежать двоє, що побажали дати кров. Тиратрон, штучне серце і печінка вже працюють.
– Тоді ведіть мене в переговорну. З’єднайтеся з світовою мережею і викличте центр інформації північного пояса. Як супутник п’ятдесят сім?
– Викликали. Він мовчить.
– Телескопи цілі?
– Цілі.
– Розшукайте супутник у телескоп і розгляньте при великому збільшенні в електронному інверторі…
Нічний черговий північного центру інформації побачив на екрані замазане кров’ю обличчя, блискучі очі. Він уважно придивився і ледве пізнав завідуючого зовнішніми станціями – широко відому на планеті особу.
– Мені треба голову Ради Зореплавання Грома Орма і Евду Наль, психіатра.
Черговий кивнув і заходився біля кнопок та верньєрів пам’ятної машини. За хвилину надійшла відповідь.
– Гром Орм готує матеріали і ночує в жилому будинку Ради. Викликати Раду?
– Викликайте. А Евда Наль?
– Вона зараз у чотириста десятій школі, в Ірландії. Якщо треба, я спробую викликати її, – черговий подивився на схему, – до переговорного пункту 5654 СП.
– Дуже треба! Справа життя і смерті! Черговий одірвався від своїх схем.
– Сталося нещастя?
– Велике нещастя!
– Я передаю чергування своєму помічникові, а сам займуся тільки вашою справою. Чекайте!
Мвен Мас опустився в присунуте крісло, збираючись з думками і силою. У кімнату вбіг завідуючий обсерваторією.
– Щойно фіксували положення супутника п’ятдесят сім. Його нема!
Мвен Мас підхопився.
– Лишився шматок передньої частини – порт для приймання кораблів, – чулася вбивча розповідь. – Він летить по тій самій орбіті. Очевидно, є ще дрібні шматки, але їх поки що не виявлено.
– Отже, спостерігачі?..
– Безумовно, загинули!
Мвен Мас стис кулаки і впав у крісло. Минуло кілька важких хвилин мовчання. Екран спалахнув знову.
– Гром Орм біля апарата Будинку Рад, – сказав черговий і повернув рукоятку.
На екрані, що відбив великий, тьмяно освітлений зал, з’явилась характерна, всім знайома голова керівника Ради Зореплавання. Вузьке обличчя, що ніби розрізало простір, з великим горбатим носом, глибокі очі під скептичними вуглуватими бровами, запитальний вигин твердо стиснутих губ.
Мвен Мас під поглядом Грома Орма опустив голову, як хлопчик, що нашкодив.
– Щойно загинув супутник п’ятдесят сім! – Африканець кинувся в зізнання, як у темну воду.
Гром Орм здригнувся, і його обличчя стало ще гостріше.
– Як це могло статися?
Мвен Мас стисло і точно розповів усе, не приховавши заборони експерименту і не шкодуючи себе. Брови голови Ради зійшлись докупи, навколо рота позначились довгі зморшки, але погляд лишався спокійним.
– Стривайте, я поговорю про допомогу Рен Бозу. Ви гадаєте., що Аф Нут…
– О, коли б Аф Нут!
Екран згас. Потяглося чекання. Мвен Мас примушував себе триматися з останніх сил. Нічого, скоро… Ось і Гром Орм!
– Я знайшов Аф Нута і дав йому планетоліт. Не менше години йому треба, щоб підготувати апаратуру та асистентів. Через дві години Аф Нут буде в обсерваторії. Тепер про вас – експеримент вдався?