І ось він став «Маком» — просто собі «Маком», якого люди оспівували в концертних залах передмість.
2
Перші місяці Мод бачила чоловіка дуже рідко.
Вже через кілька тижнів вона помітила, що тепер його діяльність зовсім відрізняється від роботи на заводі в Буффало. Мод була жінка досить розумна й мужня, щоб без зайвих розмов принести свою жертву справі Мака. Бувало, вона взагалі не бачила його цілими днями. Він пропадав то на будівництві, то в дослідних майстернях у Буффало, то проводив термінові наради. Працювати Аллан починав о шостій ранку, і часто справи затримували його до пізньої ночі. Смертельно втомлений, інколи він навіть не приїздив до Бронкса, а залишався ночувати на шкіряній кушетці в своєму кабінеті.
Мод змирилася і з цим.
Щоб чоловік мав у таких випадках бодай найнеобхідніше, Мод влаштувала для нього у приміщенні синдикату спальню з ванною кімнатою, а також їдальню — справжню невеличку квартиру, де він мав напохваті тютюн і люльку, комірці, білизну, одне слово, все, що йому було потрібне. Вона віддала йому Лайона, слугу-китайця. Бо ніхто не вмів дбати про Мака так, як Лайон. З азіатською незворушністю Лайон міг сто разів підряд повторити, щоразу витримуючи належну паузу: «Dinner, sir!.. Dinner, sir!»[36] Ніколи він ані втрачав терпцю, ані мав поганий настрій. І завжди був під рукою, хоч і не мозолив очі. Лайон працював нечутно й рівно, як добре змащений механізм, і скрізь у нього був зразковий лад.
Тепер Мод бачила Мака, звичайно, ще рідше, і все ж вона трималася мужньо. Поки стояла погода, вона влаштовувала невеликі вечері на даху синдикатської будівлі, звідки відкривався чарівний вид на Нью-Йорк. Ці вечори з кількома друзями та співробітниками Мака давали Мод велику насолоду, і вона починала готуватися до них уже після обіду. Мод навіть не гнівалася, коли Мак іноді забігав лише на кілька хвилин.
Зате неділі Мак незмінно проводив з Мод та Едіт у Бронксі, і щоразу складалося враження, ніби він намагається надолужити згаяне за тиждень. Веселий і простодушний, як великий хлопчик, він цілком присвячував себе дружині й дочці.
А інколи Мак приїздив з Мод у неділю на будівництво в Нью-Джерсі, щоб трохи «підсипати жару» Хоббі.
Цілий місяць тривали наради з засновниками та найбільшими акціонерами синдикату, з фінансистами, інженерами, агентами, гігієністами, архітекторами. У Нью-Джерсі будівельники наштовхнулися на потужні води, на Бермудах виникли несподівані труднощі у спорудженні спірального тунелю. На станції у Фіністері робітники виявилися мало-кваліфіковані, і їх довелося заміняти кращими. Крім того, з дня на день набиралося все більше й більше всіляких дрібних справ.
Іноді Аллан працював по двадцять годин підряд, і було цілком природно, що в такі дні Мод не мала до нього ніяких претензій.
Мак запевняв її, що через кілька тижнів справи поліпшаться. Хай-но лишень вони зроблять перший ривок! Мод терпляче ждала. Вона тільки турбувалася, щоб Мак не перевтомився.
Мод пишалася тим, що вона — дружина Мака Аллана! Вона жила в якомусь захваті. Їй подобалось, коли газети називали Мака «завойовником підводних континентів» і розхвалювали його сміливі, геніальні задуми. А втім, Мод іще не зовсім звикла до думки про те, що Мак раптом став знаменитою людиною. Часом вона дивилася на нього з подивом і глибокою повагою. Та потім переконувалась, що на вигляд він такий самий, який був раніше — звичайний-звичайнісінький, і нема в ньому нічого особливого. Мод навіть потерпала, що його німб померкне в очах людей, коли вони довідаються, яка проста, по суті, у нього вдача. Вона старанно збирала всі газетні статті й замітки, де писалося про тунель і Мака. Іноді Мод заходила по дорозі до кінотеатру подивитися на себе, Mac's wife [37], зняту тієї хвилини, коли в Тунельному вона вилазить з машини і її світлий плащ розвівається на вітрі. Журналісти намагалися скористатись кожнісінькою нагодою, щоб узяти в неї інтерв'ю, і вона сміялася до сліз, читаючи на другий день у газеті: «Дружина Мака запевняє, що в усьому Нью-Йорку нема кращого чоловіка й батька».
Хоч Мод собі в цьому й не признавалась, але їй було приємно, коли люди в магазинах, де вона робила покупки, зацікавлено дивилися на неї. А коли Етель Ллойд зупинила на Юніон-сквер свою машину й показала на неї, Мод, своїм подругам, це була справжня перемога в її житті.
У погожі дні Мод катала Едіт у гарненькому плетеному візочку по Бронкському парку, потім вони їхали до зоопарку; там обидві годинами залюбки простоювали перед клітками з мавпами, і Мод тішилася не менше, ніж Едіт. Та коли підступила осінь і над вологою землею у Бронксі попливли тумани, цим утіхам настав край.
Мак пообіцяв побути на різдво три дні — цілих три дні і без будь-якої роботи! — вдома, і хоч до свята лишалося ще кілька тижнів, серце у Мод раділо. Ці дні Мод хотіла провести так само, як вони колись провели з Маком їхнє перше різдво! На другий день свята приїде Хоббі, і вони до нестями гратимуть у бридж. На ці три дні Мод склала величезну програму.
Весь грудень Мод, звичайно, майже не бачила чоловіка. День при дні Мак був заклопотаний усілякими нарадами з банкірами — вони готувалися до фінансової кампанії, що мала відкритись у січні. Алланові потрібна була — поки що! — кругленька сума: три мільярди доларів. Та він ні на мить не сумнівався, що одержить її.
Будівлю синдикату тижнями обсідали журналісти — преса робила на цій сенсації свій бізнес. Як будуватимуть тунель? Як ним керуватимуть? Як там забезпечуватимуть людей повітрям? Як розраховували тунельну трасу? Чому довжина тунелю, незважаючи на невеликі обходи, буде на одну п'ятдесяту коротша від морського шляху?» («Проткни шпичаком глобус, і дістанеш відповідь!») Усі ці запитання тижнями тримали публіку в напрузі. Кінець кінцем у газетах знов спалахнула суперечка навколо тунелю— друга «тунельна війна», що точилася так само запекло й галасливо, як і перша.
Ворожа преса знову виставляла давні аргументи: що нікому не вдасться просвердлити в граніті та гнейсі таку страхітливу відстань; що на глибині чотири-п'ять тисяч метрів під рівнем моря неможлива ніяка людська діяльність; що такої жахливої спекоти й надвисокого тиску не витримає жодний матеріал,— одне слово, з огляду на все це, будівництво тунелю приречене на жалюгідне фіаско. Але дружня преса втисячне пояснювала читачам переваги тунелю. Це — час, час і ще раз час! Точність! Безпека! Поїзди ходитимуть так само надійно, як тепер вони ходять по землі, навіть надійніше! Відпаде залежність від погоди, туманів та рівня води, нікому не загрожуватиме небезпека стати в океані поживою для риб. Досить лише нагадати про катастрофу «Титаніка», в якій загинуло тисяча шістсот пасажирів, а також про долю «Космосу», що пропав безвісти в океані з чотирма тисячами пасажирів на борту!
Дирижаблі для масових перевезень не придатні, про це не може бути й мови. До того ж досі через Атлантичний океан пощастило перелетіти тільки двом дирижаблям.
Хоч би яку газету чи журнал люди брали тоді до рук, скрізь натрапляли вони на слово «тунель», на малюнки та знімки, що стосувалися тунелю.
У листопаді повідомлення почали з'являтися рідше і зрештою зникли зовсім. Прес-бюро синдикату ніби в рот води набрало. Аллан закрив доступ до будівництв, і добувати нові ілюстрації стало неможливо.
Лихоманка, якої нагнали людям газети, спала, і через кілька тижнів тунель став уже давньою історією, що більш нікого не цікавила. Всі події затьмарила новина: міжнародний політ навколо землі!