Дах скидався на глетчер, і по ньому до Аллана наближалася невелика гостроверха крижана гора. То був командир пожежників Келлі. Між ними, давніми знайомими, відбулася така розмова, яка ще того самого вечора обійшла всі газети:
Келлі. Я радий, Маку, що стяг вас униз!
Аллан. Дякую, Білле!
12
Під час цієї величезної пожежі, однієї з найбільших у Нью-Йорку, загинуло, хоч як дивно, тільки шестеро людей. Джошуа Джілмора — він працював при касі — разом з касиром Райххардом та старшим касиром Вебстером пожежа застала в сталевому сховищі. Запобіжні грати перепиляли, висадили в повітря, і Райххарда з Вебстером урятували. Коли вже зібралися були витягти й Джілмора, лавина уламків засипала вхід. Джілмор примерз до ґрат.
Архітектори Капеллі та О'Брайєн. Ці вистрибнули з шістнадцятого поверху на вулицю й порозбивалися. Пожежник Рівет, до ніг якого вони впали, від жаху дістав шок і через три дні помер.
Офіцер-пожежник Дей. Провалився разом з підлогою четвертого поверху й загинув під уламками.
Китаєць Сін, слуга. Цього знайшли, коли прибирали вулицю,— вмерз у лід. Розбиваючи лід, люди, на превеликий свій жах, виявили в одній брилі п'ятнадцятирічного китайця в голубому фраку й кашкеті з літерами «С. А. Т.»
По-геройському повівся механік Джім Батлер. Він проник в охоплену пожежею будівлю і, не зважаючи на вогонь, що бурхав довкола, спокійно погасив вісім топок парового опалення. Джім відвернув вибух казанів, який міг виявитись фатальним. Механік виконав свій обов'язок і не вимагав похвали. Проте він був зовсім не дурний і не відмовився від імпресаріо, який за дві тисячі доларів на місяць тягав його по всій Америці й улаштовував йому виступи в концертних залах.
Три місяці Батлер щовечора виконував свою пісеньку:
Я Джім, механік С. А.Т.,
Кругом вогонь, та я кажу собі:
«Ти мусиш топки погасити, Джіме...»
Увесь Нью-Йорк був сповнений звуками пожежних сирен та запахом горілого.
У діловій частині міста ще валував дим і з сірого неба дощем падали обгорілі клапті паперу, а газети вже публікували знімки охопленої вогнем будівлі, запеклої боротьби загонів Келлі, спуску Аллана та його супутників, портрети тих, хто постраждав під час пожежі.
Синдикатові підписано смертний вирок. Пожежа стала його кремацією за першим розрядом. Збитки, незважаючи на страховку, досягли величезних розмірів. Проте особливо фатальним був безлад, що його завдали знавісніле юрмище та вогонь. Мільйони листів, квитанцій і креслень були знищені. За американськими законами загальні збори акціонерів мають скликатися першого вівторка року. Вівторок випав на п'ятий день після пожежі, і цього дня синдикат оголосив себе неплатоспроможним. Це був кінець.
Уже ввечері, після оголошення банкрутства, перед готелем «Сентрал-парк», де жив Аллан, зібралася ватага всякої потолочі; вона свистіла й горланила. Управитель готелю злякався за свої вікна й показав Алланові листа з погрозою висадити в повітря готель, якщо Аллан негайно з нього не вийде.
Аллан повернув листа й гірко, зневажливо посміхнувся:
— Розумію!
Він поселився під чужим прізвищем у готелі «Пеліс» Але другого дня мусив вибратися й звідти. Через три дні жоден нью-йоркський готель уже не приймав його! Ті самі готелі, що колись викинули б на вулицю будь-якого можновладного князя, коли б тільки Аллан зажадав зайняти його номер, тепер зачиняли перед ним двері.
Аллан мусив виїхати з Нью-Йорка. Перебратись до Мак-Сіті не можна було — йому погрожували підпалити Тунельне, як тільки він там з'явиться. І він вирушив нічним поїздом до Буффало. Сталеливарний завод Мака Аллана охороняла поліція. Однак те, що він у місті, не могло залишатися довго таємницею. Лунали погрози висадити в повітря й сам завод. Щоб роздобути грошей, Аллан заставив завод — аж до останнього цвяха — у місіс Браун, тої самої багатої лихварки. Тепер завод уже не належав йому, і Аллан не міг накликати на нього біду.
Він переїхав до Чікаго. Але й тут були сотні тисяч людей, що втратили на тунелі свої гроші. Аллана прогнали й звідси. Вночі по вікнах готелю стріляли.
Аллан опинився в опалі. Ще недавно це був один із наймогутніших людей у світі, всі державці вшановували його відзнаками, почесний доктор багатьох університетів, почесний член усіх великих академій та наукових товариств. Багато років його зустрічали з тріумфом, захоплення ним іноді прибирало форм, що нагадували культ героїв за давніх часів. Коли Аллан десь у готелі випадково входив до холу, чий-небудь голос відразу з захватом вигукував: «Дивіться, Мак Аллан! Three cheers for Mac!» Ціла ватага журналістів та фоторепортерів день і ніч ходила за ним по п'ятах. Про кожне його слово, кожен жест ставало відомо всім.
Катастрофу Алланові подарували. Адже тоді йшлося тільки про три тисячі людських життів! А тепер ішлося про гроші, суспільство було зачеплене за живе, й воно показало Алланові свої гострі зуби.
Аллан украв у народу мільйони, мільярди! Заради свого безглуздого проекту Аллан змарнував заощадження маленьких людей! Аллан — не просто злодій, він highwayrobber, розбійник з великої дороги! Атож, він і отой його чистоплюй С. Вулф! Увесь цей тунельний фарс він інсценував для того, щоб забезпечити своєму «алланітові» величезний збут. Мільйон доларів чистого прибутку щороку! Чоловіче, ти візьми Алланів сталеливарний завод у Буффало! Це ж ціле місто! А Мак, певна річ, урятував свої грошики ще до краху! Кожен ліфтер, кожен вагоновод кричав, аж надривався, що такого шахрая, як Мак, світ іще не бачив!
Спочатку декотрі газети ще захищали Аллана. Але потім до редакцій плавом попливли листи з погрозами й недвозначними натяками. Навіть більше: люди перестали купляти ті газети! Авжеж, нехай їм грець, хто ж читатиме те, з чим не згоден, та ще й платитиме за це гроші! І газети, що збились на манівці, повернули в інший бік, намагаючись надолужити згаяне. Як не вистачало тепер С. Вулфа, що так безславно пішов на той світ! Він умів тицьнути в потрібну руку потрібну суму чайових...
Аллан виринав то в одному місті, то в іншому, але щоразу йому доводилося знову зникати. Він приїхав у гості до Вандерштіфта в Огайо. І що ж? Через кілька днів на зразковій фермі Вандерштіфта згоріли три комори. Проповідники в молільнях, користуючись з обставин, називали Аллана «анцихристом» ще й добре гріли на цьому ділі руки. Ніхто вже не важився давати Алланові притулок. На фермі Вандерштіфта він одержав телеграму від Етель.
Дорогий Аллан,— телеграфувала Етель,— тато запрошує вас поселитися на скільки завгодно в нашому маєтку Тертл-Рівер у Монітобі. Тато буде дуже радий, якщо ви завітаєте до нього в гості. Там ви зможете вудити форель і матимете добрих коней. Особливо рекомендую вам Тедді. Ми приїдемо до вас улітку. Нью-Йорк уже помалу вгамовується. Сподіваюся, ви цікаво проведете час. Щиро ваша Етель Ллойд».
У Канаді Аллан нарешті знайшов спокій. Ніхто не знав, де він тепер. Аллан пропав безвісти. Деякі газети, що жили з сенсаційних побрехеньок, друкували хвилюючі повідомлення про те, нібито Аллан наклав на себе руки.
«Тунель проковтнув Мака Аллана!»
Однак ті, хто знав його й пам'ятав, що він живучий, як акула, пророкували: скоро Мак випірне знов. Так воно й сталося. До Нью-Йорка Аллан повернувся раніше, ніж багато хто думав.
Крах синдикату потяг за собою в прірву ще сотні підприємств. Багато приватних осіб і фірм, на які прийшовся перший удар, могли б оговтатись, якби їм дали на це хоч кілька тижнів. Другий удар їх доконав. Але загалом наслідки банкрутства виявились не такі спустошливі, ніж можна було побоюватись. Банкрутство не було несподіванкою. До того ж загальне становище було таке погане, що навряд чи могло погіршитись. Настала найнещасливіша найтрагічніша пора за останнє сторіччя. Ця катастрофа відкинула світ у його розвитку на двадцять років назад. Страйк пішов на спад, але торгівля, транспорт, промисловість усе ще не могли вийти з глибокого шоку. Цей шок проник аж до Аляски, до Байкалу й до пралісів Конго. На Міссісіпі й Міссурі, на Амазонці, Волзі й Конго мертво стояли флотилії пасажирських і вантажних суден. Притулки для бездомних були переповнені. У багатьох кварталах великих міст панували злидні. Повсюди голод, нужда...