Увечері Етель сиділа навпроти батька бліда й мовчазна.
— Подайте містерові Ллойду соусницю! — накинулася вона на слугу.— Ви що — не бачите?
І слуга, що добре знав примхи Етель, виконав її наказ, не посмівши навіть міною виказати невдоволення.
Старий Ллойд несміливо зазирнув у холодне, владне обличчя вродливої дочки.
Етель не зупинялася ні перед чим. Вона поклала око на Аллана. Вона вирішила поговорити з ним і дала собі слово зробити це будь-що. Та ні за яку ціну Етель не звернеться більше до Штрома! Вона його зневажала! І була впевнена, що й без Штрома, який показав себе зовсім не джентльменом, доможеться свого.
Тепер старому Ллойду було вечорами невесело — доводилося сідати за стіл самому. Етель переказувала через слуг свої вибачення і щодня о четвертій годині їхала поїздом до Мак-Сіті, а поверталася о пів на одинадцяту вечора. Від шостої до дев'ятої вона сиділа в найнятому автомобілі — його спеціально пригнали з Нью-Йорка — за десять кроків від головного входу адміністративної будівлі. Сиділа й чекала.
Кутаючись у хутряне пальто, Етель тремтіла на холоді, якось по-особливому збуджена від цієї пригоди й присоромлена своєю роллю, виглядала крізь замерзлі шибки й час від часу прохукувала в них щілини. Незважаючи на кілька дугових ліхтарів, що вихоплювали з пітьми осяйні печери, на вулиці стояла чорна темінь, і лише густе мереживо колій тьмяно мерехтіло серед ночі. Тільки-но десь чувся звук і хтось з'являвся, Етель напружувала зір і серце її починало калатати.
Третього вечора вона вперше побачила Аллана. Він ішов з якимсь чоловіком через залізничні колії, і Етель відразу впізнала Мака по ході. Проте його супутником виявився Штром. Етель проклинала того чоловіка! Вони пройшли біля самого автомобіля, і Штром навіть повернув голову до вкритого памороззю іскристого вікна. Етель уже подумала була, що Штром упізнав її, і злякалася, що він скаже про це Алланові. Але Штром пішов далі, не промовивши до Аллана жодного слова.
Через кілька днів Аллан повертався з тунелю вже о сьомій годині. Він сплигнув з поїзда, що стишив хід, і неквапно рушив через колії. Тихо, замислившись, ішов він своєю дорогою, наближаючись до автомобіля. Коли він уже ступив на східець перед під'їздом, Етель відчинила дверцята й гукнула його.
Аллан на мить зупинився й повернув голову. Потім, очевидно, вирішив іти далі.
— Аллан! — ще раз гукнула Етель і поспішила до нього.
Аллан обернувся і швидко, пильно глянув їй в обличчя, сховане під вуаллю.
Він був у просторому коричневому пальті, шарфі й високих чоботях, заляпаних грязюкою. Обличчя худе й суворе. Хвилю вони мовчки дивились одне на одного.
— Етель Ллойд? — байдуже проказав Аллан.
Етель зніяковіла. Вона вже майже забула Алланів голос, а тепер упізнала його. Вона не зважувалася підняти вуаль, відчуваючи, що почервоніла.
— Так,— нерішуче мовила вона і відгорнула вуаль. Аллан дивився на неї серйозними, ясними очима.
— Що ви тут робите? — спитав він.
Однак Етель уже опанувала себе. Етель зрозуміла, що всі її зусилля обернуться нанівець, якщо в цю хвилину вона не знайде правильного тону. І вона знайшла його, знайшла інстинктивно. Етель засміялася — весело й щиро, як дівчинка, а тоді сказала:
— Бракувало ще, Аллан, щоб ви мене висварили! Мені треба з вами побалакати, але ж ви нікого до себе не допускаєте, і я цілі дві години прождала вас в автомобілі.
Погляд Аллана не змінився. Проте голос його пролунав уже трохи привітніше, коли він запросив її ввійти.
Етель з полегкістю зітхнула. Небезпечна хвилина минула. Коли вона ступила до ліфта, на душі в неї було легко, радісно, щасливо.
— А я вам писала, Аллан,— усміхнулась вона. Аллан не дивився на неї.
— Так-так, я знаю,— відповів неуважно він і опустив очі.— Та, щиро кажучи, я тоді...— І він пробурмотів кілька слів, яких вона не зрозуміла.
Цієї миті ліфт зупинився. Двері їм відчинив Лайон. Етель побачивши його, дуже здивувалася й зраділа.
— Та це ж наш старий Лайон! — вигукнула вона й простягла старому худому китайцеві руку, як доброму знайомому.— Як поживаєте, Лайоне?
— Дякую,— ледве чутно прошепотів збитий з пантелику слуга і, сьорбнувши ніздрями повітря, вклонився.
Аллан вибачився перед Етель і попросив її хвилинку зачекати. Лайон провів її до просторої, добре натопленої кімнати й відразу вийшов. Етель розстебнула пальто й поскидала рукавички. Кімната була вмебльована досить скромно, без смаку. Видно, Аллан замовив меблі по телефону в якому-небудь магазині, а квартиру йому обставляв шпалерник. До того ж завіски на вікнах були саме зняті, і крізь голі віконні рами виднілися чорні квадрати неба з трьома-чотирма холодними мерехтливими зорями. Через деякий час повернувся Лайон і подав чай із грінками. Потім ввійшов Аллан. Він переодягся й замість чобіт узув туфлі.
— Я до ваших послуг, міс Ллойд,— серйозно, спокійно промовив він і сів у крісло.— Як поживає містер Ллойд?
І Етель побачила по його обличчю, що вона йому не потрібна.
— Дякую, в батька все гаразд,— відповіла вона неуважно.
Тепер вона могла добре роздивитися Аллана. Він дуже посивів і, здавалося, на багато років постарів. Риси його обличчя загострилися, і воно було зовсім нерухоме, наче скам'яніле, на ньому застигло приховане озлоблення й німа впертість. Холодні безживні очі не дозволяли чужому погляду проникнути в них.
Якби Етель діяла розважливо, вона спершу завела б з Алланом невинну розмову, щоб дати собі і йому можливість помалу призвичаїтися до обставин. Вона й мала намір так зробити і навіть хотіла була поскаржитися на Штрома, та, бачачи, як Аллан змінився, яким став чужим і замкнутим, піддалася своєму імпульсу. Серце їй підказувало, що можна якось зацікавити й утримати Аллана.
І Етель відразу заговорила щиро й довірливо, так ніби вони були колись дуже близькі друзі.
— Аллан! — мовила вона, окинувши його ясним поглядом голубих очей, і простягла йому руку.— Ви просто не уявляєте собі, яка я рада бачити вас!
Аллан подав їй руку, що тепер стала грубою, твердою. Він коротко всміхнувся, проте в його очах відбилась ледь помітна добродушна зневага до такого вияву жіночої прихильності.
Етель не звернула на це уваги. Її вже важко було залякати. Вона подивилась на Аллана й похитала головою.
— Вигляд у вас поганий, Аллан,— провадила вона.— Таке життя, яким ви живете, не для вас. На деякий час вам потрібен був спокій і самотність, я добре розумію. Але не думаю, що ви це довго витримаєте. Не гнівайтесь, що я вам так кажу. Вам потрібна ваша робота — вам не вистачає тунелю! Більш нічого!
Це була правда, Етель доторкнула Аллана до живого. Він сидів і пильно дивився на неї. Аллан жодним словом не заперечив і навіть не спробував перебити її.
Етель захопила його зненацька й почала користатися з його збентеження. Вона говорила так швидко й збуджено, що тепер з його боку взагалі було б нечемно урвати її. Етель дорікала Алланові, що він зовсім відцурався від друзів, що поховав себе в цьому мертвому місті. Вона змалювала йому свою сутичку зі Штромом, розповіла про Ллойда, про Нью-Йорк, про знайомих, знов і знов повертаючись до тунелю. Хто ж завершить будівництво, якщо не він, Аллан? Кому світ довірить це завдання? Та навіть якби й не це, то вона однаково повинна відверто йому сказати: він просто загине, коли найближчим часом не візьметься знов до своєї роботи...
Сірі Алланові очі спохмурніли й зробилися темні — стільки туги, гіркоти й сподівань збудили в ньому слова Етель.
— Навіщо ви все це мені кажете? — спитав він, кинувши на Етель роздратований погляд.
— Я добре знаю, що не маю ніякого права говорити вам про це,— відповіла вона.— Хіба тільки право, яке дає дружба чи знайомство. Але я кажу вам про це тому, що...— Однак Етель так і не змогла пояснити чому й повела далі: — Я лише дорікаю вам за те, що ви загребли себе в оцій жахливій кімнаті, замість того, щоб перевернути світ і закінчити будівництво тунелю.
Аллан поблажливо похитав головою і розчаровано всміхнувся.
— Міс Ллойд,— мовив він,— я вас не розумію. Я вже перевернув світ і щодня намагаюся робити все, що можу. Але зараз годі й думати про те, щоб відновити роботу.