Тупташка-невдашка[1]
Доходила вже третя година, коли Мері Джейн нарешті знайшла будинок Елоїзи. Вона пояснила Елоїзі, яка вийшла зустрічати її на кінець вулички, що все складалося чудово, що вона добре пам'ятала дорогу, поки не звернула з Меррік-Парквей.
— Мерріт-Парквей, серденько, — поправила Елоїза і зразу ж нагадала Мері Джейн, що та вже двічі тут була, але Мері Джейн вигукнула щось незрозуміле, щось про паперові серветки й кинулась назад до машини. Елоїза, чекаючи на неї, звела комір верблюжого пальта і стала спиною до вітру. Мері Джейн швидко повернулася, втираючись серветкою, та однаково здавалась якоюсь сірою, навіть брудною. Елоїза весело заявила, що сніданок згорів до бісової матері — солодке м'ясо і все інше, — проте виявилося, що Мері Джейн уже перехопила щось дорогою. Коли вони йшли до будинку, Елоїза запитала, з якої це речі в Мері Джейн випав вільний день. Мері Джейн відповіла, що вільний у неї не цілий день, просто містер Вейнбург мав грижу й сидить удома в Ларчмонті, а вона кожного вечора возить йому пошту й пише листи, які він диктує.
— А ти знаєш, що таке грижа? — спитала вона Елоїзу.
Елоїза затоптала ногою сигарету в брудний сніг і відповіла, що добре не знає, але хай Мері Джейн не боїться, це не заразне.
— Ага, — сказала Мері Джейн, і вони зайшли до будинку.
Хвилин через двадцять вони вже допивали по першій чарці віскі з содовою у вітальні й розмовляли, розуміючи одна одну з півслова, тією особливою говіркою, якою розмовляють між собою колишні товаришки по коледжу, що жили разом у гуртожитку, їх єднала ще й спільна доля: жодна з них не скінчила коледжу. Елоїзі довелося залишити його посеред другого курсу, 1942 року, через тиждень після того, як її застукали з одним солдатом у закритому ліфті на третьому поверсі гуртожитку, а Мері Джейн того самого року, на тому самому курсі і майже того самого місяця вийшіла заміж за курсанта джексонвільської авіаційної школи в штаті Флоріда, утлого, закоханого в літаки хлопця з Ділла, штат Міссісіпі, який з трьох місяців їхнього подружнього життя два просидів у в'язниці за те, що штрикнув ножем сержанта з військової поліції.
— Ні, — казала Елоїза, — зовсім руда.
Вона лежала на канапі, схрестивши худі, але дуже стрункі ноги.
— А я чула, що білява, — наполягала Мері Джейн. Вона сиділа на синьому стільці з рівною спинкою. — Ота, як її там, присягалася на чім світ стоїть, що білява.
— Аякже! — Елоїза позіхнула. — Вона, можна сказати, при мені фарбувалася. Отакої, скінчилися сигарети.
— Дарма, я маю цілу пачку. Десь тут, — сказала Мері Джейн, нишпорячи в сумочці.
— Ох і дурна ж та служниця, — мовила Елоїза, не міняючи пози. — Я годину тому виклала перед самим її носом дві нерозкриті коробки. Ось побачиш, зараз вона прийде й спитає, куди їх діти. На чому я спинилася?
— На Тірінгер, — підказала Мері Джейн, закурюючи сигарету зі своєї пачки.
— Ага. Ну от, я добре пам'ятаю, вона пофарбувалася ввечері перед тим, як виходила заміж за свого Френка Генке. Ти його пригадуєш?
— Наче пригадую. Такий задрипаний солдатик? Страшенно непривабливий тип, правда ж?
— Непривабливий? Матінко рідна! Та він був схожий на невмитого Белу Лугозі.
Мері Джейн закинула голову й зареготала.
— Ну й сказонула! — мовила вона. Тоді знов нахилилася до чарки.
— Дай мені свою чарку, — сказала Елоїза, спустила на підлогу ноги в самих панчохах і підвелася. — Слово честі, дурепа. Я робила, що тільки могла, мало не примусила Лью залицятися до неї, щоб вона поїхала сюди з нами. А тепер каюся. Ой, звідки в тебе ця штука?
— Ця? — Мері Джейн торкнулася камеї у себе під шиєю. — Господи боже, та вона в мене була ще в школі. Це мамина.
— А мені от, хай йому чорт, нічого надіти, — сказала Елоїза, тримаючи в руках порожні чарки. — Якби моя свекруха простягла ноги — еге ж, дочекаєшся! — то, може, заповіла б мені кригоруб із старовинною монограмою абощо.
— То ти, виходить, тепер з нею в добрій згоді?
— Тобі все аби жартувати, — сказала Елоїза, виходячи.
— Я більше не хочу! — гукнула їй услід Мері Джейн.
— Аякже! Хто до кого набивався в гості? І хто спізнився на дві години? Тепер сиди, поки мені не набридне. І начхати мені на твою паршиву кар'єру!
Мері Джейн закинула голову і знов зареготала, та Елоїза була вже в кухні.
Коли Мері Джейн стало нудно сидіти самій у кімнаті, вона підвелася й підійшла до вікна. Відгорнувши завісу, вона сперлась рукою на раму, але забруднила пальці пилюкою, витерла їх другою рукою і відступила від вікна. Надворі брудна снігова каша явно почала підмерзати. Мері Джейн опустила завісу й вернулася до свого синього стільця повз дві напхані книжками полиці, навіть не глянувши на назви книжок. Вона сіла, відкрила сумочку й заходилася розглядати в люстерко свої зуби. Тоді стулила губи, міцно провела язиком по верхніх яснах і знов подивилася в люстерко.
1
Оригінальна англійська назва перекладається як "Дядечко Віґґілі у Коннектикуті". Дядечко Віґґілі — головний герой низки дитячих оповідань американського дитячого письменника Говарда Ґарріса, — кульгавий кролик, що пересувається, опираючись на смугастий, немов цукерка, ціпок. Існує ціла серія оповідань про подорожі Дядечка Віґґілі містами Америки. Звідси й назва цього оповідання.