І тут Козлов повалився на підлогу і дико завив.
Минуло ще два дні. Вони були напруженими і для Дейкала, який писав свою сенсаційну статтю, і для майора, який проводив допити всіх членів злочинного угруповання.
Дейкало не забув щодня забігати до Русі у лікарню. Він нашвидкоруч розповів їй про події у кабінеті майора. Але Русі цього було замало, і вона примусила Авеніра заприсягтися, що він приведе до неї самого Дементія, щоб повідомити про всі деталі тих подій, які відбувалися під час її хвороби.
І от двоє чоловіків завітали до окремої палати Русі. Їй ще забороняли підводитися з ліжка, але вигляд дівчина мала цілком бадьорий. Її лише трохи псувало коротко пострижене волосся. Руся всміхалася, а наворочений мобільний телефон, подарунок Авеніра до одужання, дзенькав кожні кілька хвилин. Майор, тримаючи у руці келих шампанського, всміхнувся до Дейкала:
— Що, тепер мобілки дарують замість обручок?
Дейкало захихотів:
— Розумій, як знаєш.
Вони всі троє дружно порушували режим, незважаючи на те, що черговий лікар час від часу зазирав у двері і з докором поглядав на порушників. Дейкало пропонував і йому приєднатися, але лікар лише махнув на них рукою.
Нарешті Руся відключила телефон.
— Послухайте, пане Миколо, — звернулася вона до майора. — Я маю до вас тисячу запитань і сподіваюся отримати відповіді.
Майор зробив ковток шампанського.
— Питайте, прошу! Але спочатку скажи, Веню, ти був здивований таким перебігом подій?
— Звичайно. Мені здалося, що ти підозрюєш пана Картамиша. А я ж то був певен, що він тут ні до чого. Ти мені хоча б натякнув, — Авенір був трохи ображеним, що Дементій не втаємничив його.
— Не можна було. Ви, журналісти, страшенні балакуни… Не ображайся, друже, — випередив він заперечення Дейкала. — Адже ситуація була делікатна. Власне кажучи, ми не мали проти Козлова залізних доказів. Єдине — ми сфотографували його, коли він підкидав пану Картамишу бляшанку з порошком, який містить талій. Я досі шалено картаю себе, коли думаю про те, що не здогадався встановити камери спостереження в Русі на квартирі. Отже, доказів майже не було. Тому й довелося влаштувати цю виставу за участі пана Картамиша. Звичайно, я блефував, коли казав, що ми маємо чудові фотки сантехніка і газівника. Треба було збити Козлова з пантелику, а потім несподівано накинутися на нього і примусити зізнатися. Так воно і сталося. Мій план спрацював.
Руся запитала майора:
— Виходить, пан Картамиш сам погодився зіграти роль у вашій виставі?
— Так. По-моєму, це видалося йому кумедним. Він сказав, що такі враження урізноманітнять його нудні будні.
— А чому ви запідозрили Козлова? — знову спитала Руся.
— Та надто він зі шкури пнувся, щоб нам допомогти. Я йому сказав — сидів би тихо, нікому б і на думку не спало, що він причетний до вбивства отця Юрія.
— Ще один варіант теорії Володарки — підсвідомий потяг до смерті, — захихотіла Руся.
— Та забудьте ви вже про це! — гримнув на неї майор.
— Добре, добре, — закивала головою дівчина. — Не сердьтесь. Краще розкажіть, як ви його почали підозрювати.
— Бо він із самого початку почав брехати. Ми шукали людей, які у вечір убивства бачили отця Юрія. Козлов негайно зголосився, але його свідчення були відвертою брехнею. Він бачив чоловіка, який ішов слідом за священиком, і спромігся роздивитися через вулицю у сутінках орлиний ніс. Нормально? Припустімо, ніс ще можна побачити. Але кадик? Не міг він роздивитися кадик. Звичайно, спочатку я подумав, що це — безневинна вигадка людини, яка хоче опинитися у вирі подій. Таке у нашій практиці буває частенько. Але опис чоловіка, який буцімто йшов за священиком, дуже нагадував опис реальної людини. Тобто мені видалося, що Козлов описував чоловіка, якого вже десь бачив. Підкреслюю: колись, а не того вечора.
— А де ж він міг його бачити?
— Козлов у той час напитував собі будинок на Совках. Я припускаю, що там він і побачив пана Картамиша. Причому в машині. Зовнішність у вашого знайомого дуже виразна, от Козлов і запам’ятав його. А що бачив у автомобілі, то не міг помітити, що пан Картамиш — каліка.
Але я б відразу забув про Козлова, якби він сам не ліз. Йому ж кортіло довідатися, як просувається слідство, тому він подзвонив мені і повідомив, що бачив підозрюваного, тобто пана Картамиша, на дитячому святі, де і ти був, Веню. Але і тоді він не знав, що в того спаралізовані ноги. А коли довідався, то не змирився, почав вигадувати різні побрехеньки, щоб виправдатися, мовляв, пан Картамиш симулює. Звичайно, вигадка Козлова з сеансами чорної магії дуже вдала. Артеменко, Володарка — ніхто б не пов’язав їх із ним, а вже жертву — тим більше. Лише от розуму йому не вистачило, щоб триматися в тіні. Пан Картамиш — його єдина похибка. Та ще те, що він особисто ходив до начальника товариства «Друг споживача», коли забирав анкети і приносив нові замовлення. Хоча Козлов і намагався зустрічатися з ним у неробочий час, все ж Ольга Степаненко одного разу побачила його і запам’ятала.