Севілла написав: «Ні. Захист забезпечу сам».
Пітер зашифрував, передав радіограму й підвівся:
— Я був у повітці. Я подумав, що стріляють у вас.
— Я також, — озвалася Сьюзі.
Севілла не відповів. Він надряпав на звороті останньої радіограми: «Вимкніть підслуховувач Ела», — і подав її Пітерові. Пітер кивнув головою й вийшов. Севілла повернувся до жінок.
— Нікому не слід телефонувати й засвічувати світло. Де Меггі?
— У себе, — відповіла Сьюзі.
— Поки що дайте їй спокій. Ми щось перекусимо на терасі й усі ляжемо на даху. Принесіть ковдри, бетон — не перина.
— Доки ще не споночіло, — озвалася Сьюзі, — я піду приготую бутерброди.
Залишившись наодинці з Арлеттою, Севілла взяв її підруч, і вони вийшли на бетоновану доріжку, що збігає до гавані. Арлетта півголосом запитала:
— Хіба не варто послати Пітера охороняти гавань?
— Варто б, та я боюся. Ці люди — професіонали. Вони можуть завважити Пітера й убити його, перш як він їх побачить.
— Убити? — запитала Арлетта глухим голосом. Севілла подивився на неї:
— Вбили ж вони Боба. Чому б не вбити й Пітера? Або нас? Для цих людей людське життя нічого не варте. Ні одне, ні двоє, ні сто. Вони зроблять усе, аби примусити замовкнути Фа й Бі. А водночас і нас. До тринадцятого січня.
— До тринадцятого січня? — перепитала Арлетта. Її очі з жаху розширилися..
— Строк ультиматуму закінчується тринадцятого. Коли оголосять війну, істина вже нікому не буде потрібна. Отже, у нас залишається ще п’ять днів, щоб примусити заговорити Фа й Бі.
— Ти міркуєш так, ніби наперед знаєш, що вони скажуть.
Севілла подивився на неї:
— Не знаю. Але здогадуюся. — І докинув — І ти також.
– І я також, — насилу вимовила Арлетта.
Її обдало холодом, волосся розкуйовдилося, спиною котився піт, і водночас вона відчувала, як ціпеніють руки. Хотіла потерти їх і завважила, що руки тремтять. Вона сховала їх за спину, випрямилася й мовила приглушено:
— Чи маєш ти слушність, пропонуючи розташуватися на даху?
— Думаю, що так. Коли ми приберемо драбину, нас не можна буде застати зненацька. Бетонований облавок захистить нас від прямих пострілів. А для нас, коли ми будемо змушені стріляти, — це чудова позиція.
— О’кей, пане Севілла, — всміхаючись, сказала Арлетта.
Однак вона почувала себе знесиленою, ноги підкошувалися, вона була на грані непритомності. Севілла пильно подивився на неї, обняв за плечі й притис до себе. Арлетта розм’якла, притулилася головою до його грудей і прошепотіла:
— О Генрі, Генрі…
— Ходімо, — сказав він, — приготуємося. Не дозволимо страхові оволодіти нами.
Згодом уся лабораторія сиділа на терасі за столом і мовчки вечеряла в темряві. Меггі зовсім знесилилася. Пітер і Сьюзі ні про що не запитували. Вони замкнулися в мовчанні, що означало: якщо ми більше не маємо у вас довіри й навіть не маємо права бачити Фа й Бі, не кажіть нам нічого, а ми, звісно, уже й не прагнутимемо про щось дізнаватися. В сутінках Севілла ледве розпізнавав їхні обличчя. Він з ніжністю дивився на них. Сьюзі, Пітер — як багато вони для нього значать! Він почував себе винним перед ними не тому, що мовчав, а тому, що піддавав їх небезпеці — їх, що лишень почали жити. «А Майкл? — мислив він. — Майкл у в’язниці. Парадоксально, але з усіх нас він, може, єдиний, хто залишиться жити».
— Пітере, — тихо мовив Севілла. — Яку зброю вони дали нам?
— Ручний кулемет, автомат, чотири гвинтівки й гранати.
— Хто вміє стріляти?
Пітер, Арлетта й Сьюзі підвели руки.
— Сьюзі, чи вмієте ви поводитися з гвинтівкою?
— Я стріляла з карабіна з оптичним прицілом у мішені.
— Я також, — сказала Арлетта.
— Принцип один і той же. Пітере, ручний кулемет чи гвинтівка?
— Однаково.
— Що ж, хай у вартового буде кулемет. Чи прожектор працює?
— Так.
— Він знадобиться. Одягніться в темне. Принесіть ковдри, кожному по дві, електричні ліхтарики, воду, бінокль, плащі й, безумовно, передавач.
Стало тихо.
— Коли почнемо влаштовуватися? — зацікавився Пітер.
— Коли зовсім споночіє.
Севілла відчув, що його термосять. Розплющив очі й нічого не побачив — ніч була вельми темна. Пітер шепнув йому на вухо:
— Чотири години, ваша черга, все гаразд. — Наступила тиша. Знову озвався тихий, ледь чутний Пітерів голос — Коли ви справді прокинулися, я піду спати. Ох, як тяжко сидіти в темряві з відкритими очима. Дайте мені вашу гвинтівку. Ручний кулемет у бойовій готовності стоїть біля надувного матраца.