— Ми скінчили, час вирушати.
— Пітере, — квапливо звернувся Севілла, — я бачила, що ви взяли револьвер. Моя порада — візьміть краще гранати. Коли кілька озброєних супротивників вискакую з автомобіля, врятовує тільки граната.
Позаду нього Арлетта, дихаючи йому в шию, прошепотіла:
— Сьюзі хоче з тобою попрощатися.
Рука доторкнулася до його плеча. То була Сьюзі. Вона сказала йому на вухо тихо, вкладаючи в слова всю душ.
— Хай щастить, Генрі. Генрі, хай щастить.
Дівчина вперше назвала його по імені. Севілла відчув, що вона бере його обличчя в долоні, схилився, вона притиснула уста до його щоки й повторила з тією ж щирістю:
— Хай щастить, Генрі.
Вона прибрала руки. Почулося коротке приглушене схлипування. Він зрозумів, що жінки обіймалися.
Севілла вдихнув повні груди повітря: добра воля, піклування про інших, глибока приязнь — усе це також є в людині. Пітерова рука ковзнула вниз по його плечу, він упіймав її й щосили стиснув.
— Піт, — сказав він тихо, припавши устами до вух молодика, — я візьму у вас малого човна, щоб поїхати її Фа й Бі.
Він ступив два кроки до гавані, хтось наблизився до нього. Знайомі пахощі волосся, холодні руки. То Арлетті. В неї чудовий слух, за метр від нього вона все почула. Вона притиснулася до нього, дотяглася до його вуха:
— Я піду з тобою, Генрі.
Удвох проникли до печери, де вузенька стрічка вод утворювала численні кривульки. Арлетті тільки де-де доводилося на мить вмикати ліхтарик. Уже втретє сьогодні Севілла долав цей шлях, знав його майже весь навпомацки, як знаєш темні сіни в будинку, де минало твоє дитинство. В міру того, як вони все далі проникали в скелю, він відчував глибоке почуття полегшення й безпеки. Щось подібне, мабуть, відчували доісторичні люди, коли вони знаходили хвилясту печеру на схилі пагорба, навіть якщо їм доводилося спершу виганяти звідти ведмедів, щоб заволодіти цим притулком. Рогатини й сокири проти ікол і пазурів. Але варто було битися із зграєю волохатих стопохідних велетнів, щоб заволодіти їхньою теплою, глибокою й недоступною берлогою, де, притиснувшися одне до одного, злившися в єдину людську купу, що пашить теплом, майбутні володарі й руйнівники планети почували себе настільки відгородженими від жахливої небезпеки навколишнього світу, як під серцем матері.
— Ти можеш не гасити ліхтар, — сказав Севілла голосно, відштовхуючись від скелястих стін останнього проходу, щоб проникнути до грота. Нагода знову розмовляти вголос і бачити все навколо здавалася якоюсь новою, незвіданою ще радістю.
— Фа! Бі! — гукнув він. Дельфіни виринули обіч човна, веселі, пустотливі. — Ні, ні, не бризкайтеся, — гримнув Севілла, — нам доведеться вночі пройти морем великий шлях, ми змерзнемо, якщо будемо мокрі. Вислухайте: на фарватері й у морі жодного слова, жодного слова мовою людей, розмовляйте тільки свистами. Перед нами ворог. Праворуч і ліворуч — ворог.
Арлетта засміялася. То був її перший сміх за два дні.
— Милий, — сказала вона з тривогою, якої не могла затамувати, — ти розмовляєш, як головнокомандуючий. У тебе теж військові таємниці. Невірогідне те, що навіть я не знаю, куди ми попливемо.
— Куди? На Кубу, — сказав він. — Я тільки про це й думаю з вчорашнього вечора. Мені навіть здавалося, ніби я тобі вже сказав. Звідси, від Кі-Уеста, до Маріанао якихось сто п’ятдесят кілометрів. Куба — найближча іноземна держава й до того ж єдина в Латинській Америці, де та обставина, що вас позбавили американського паспорта, буде своєрідною рекомендацією. Єдина також, звідки ми зможемо легко дістатися літаком до Праги, можливо, навіть із кубинським паспортом. Наша мета ясна: якщо нас не встигнуть схопити, опинитися разом із Фа й Бі до 13 січня в одній з європейських столиць, щоб на весь голос проголосити правду. Ми проголосимо її, якщо за цей час Голдстейн не отримає мого листа й не зуміє переконати Сміта за допомогою запису, що його ми зробили сьогодні вранці. Мені здається, що цей запис і повідомлення про те, що ми з Фа й Бі перебуваємо в Празі, повинні примусити Сміта відступити. Мені не хотілося б скликати прес-конференцію, щоб розповісти про страхітливі речі, що їх коять таємні служби в нашій країні. Буде цілком достатньо, коли Сміт заявить, що комісія, яка вивчила обставини вибуху на «Літл Року», вважає його загибель результатом нещасного випадку.