— Такий же човен, як у тебе. Гумовий. Але трохи більший.
— Човен пливе?
— Ні. стоїть на якорі. Біля входу.
Стоять на сторожі, підстерігаючи їх, перетинаючи їм шлях. Люди «В» мали зрозуміти — й підслуховуючи по радіо й коли радіо замовкло, — що вони готуються до втечі.
Севілла замислився. Арлеттині уста доторкнулися до його щоки.
— Пітер каже, що слід наблизитися й закидати їх гранатами.
Севілла навпомацки розшукав Арлеттине вухо:
— Ні. Скажи йому, що ні. Треба бачити, куди кидати гранати. А коли виникне поєдинок, то вбиті будуть з обох боків. З нашого також.
Він знову замовк. Час спливав, руки його зовсім спітніли.
— Що я роблю? — запитав Фа.
— Як поставлений на якорі човен?
— Мотузка й щось наприкінці.
— Мотузка? Ти певен? Не ланцюг, а мотузка?
— Так.
Севілла випростався.
— Ти пірнаєш. Ти перегризаєш мотузку зубами. Й ти тягнеш човна тихо-тихо.
— Куди?
— Праворуч. Там є течія. Треба її розшукати.
— Бі її знайде.
Вони зникли. Арлеттині уста знову доторкнулися до Севіллиної щоки.
— Як тільки човен стане рухатися, вони це відчують.
Севілла погладив долонею обличчя Арлетті, підняв пасмо її волосся, нахилився їй до вуха й ледь чутно сказав:
— Ні, ніч дуже темна, орієнтирів не видно.
Він опустив правицю в воду й подумав: «Якщо вони й помітять, то пізно, вони сядуть десь на каміння, втративши координати й, дай бог, продірявивши човна».
Схилився за лівий борт і понишпорив рукою, шукаючи Пітерову руку. Коли доторкнувся до неї, відчув, що Пітер нахиляється до нього.
— Пітере, якщо Бі й Фа зуміють з усім упоратися, то, зійшовши з фарватера в море, пливіть із годину на веслах, звертаючи весь час ліворуч, потім запустите мотор, за п’ять хвилин вимкнете його, пильно прислухайтеся, запускайте знову й так чиніть увесь час.
Запала тиша.
Відтак Пітер спитав:
— Якщо шлях відкритий, то чому б не скористатися з цього й не запустити мотор на всю потужність?
— Ні, — енергійно заперечив Севілла, — десь, звісно, стоїть основний катер, вони подадуть туди сигнал по радіо, сонар зразу ж виловить ваш мотор, і за хвилину вас наздоженуть. Самі знаєте, в ці води навіть рибалки рідко заходять уночі.
— Па, — свиснула Бі, — де твоя рука?
Севілла опустив у воду руку, й Бі притиснулася до неї.
— Дуже кумедно, — сказала вона, — човен пливе, вони нічого не відчувають.
— Вони розмовляють між собою?
— Ні, — відповів Фа, — вони не розмовляють. Човен пливе. Вони мовчать.
Бі пирхнула. Севілла перехилився через лівий борт.
— Пітере, — сказав він жваво — До побачення!
І раптом з одного човна до другого в пітьмі через валки мовчки потяглися чотири руки, спершу навпомацки шукаючи одна одну, а потім кілька секунд ніяк не наважуючись розлучитися. Севілла ковтнув слину, в нього несамовито закалатало серце. Дивна річ, кожна хвилина ставала такою напруженою, що вона, перш як скінчитися, зникала: кілька секунд — і теперішнє ставало минулим, яке треба було вже шукати в пам’яті.
— Вирушайте, Піт, — Шепнув Севілла.
Він чув, як той набирав швидкість.
Бі свиснула:
— Я йому допоможу.
Севілла вхопився за свої весла й став обережно гребти. Але майже відразу підняв їх. Фа штовхав човна ззаду. Севілла свиснув:
— Не квапся, Фа.
Він вийняв одне весло, віддав його Арлетті й сказав:
— Пильнуй, аби ми не наштовхнулися на берег.
Але Фа штовхав човна правильним курсом, коригуючи свій шлях із такою достеменністю, неначе він усе добре бачив перед собою.
Коли веди зійшли з фарватера, в човен ударив сильний південний вітер, і він застрибав на хвилях. Севілла гріб лівим веслом доти, доки не вирівняв курс і стрілка компаса не стала показувати на південь. Свиснув:
— Фа, ти можеш тримати курс увесь час на південь?
— Звичайно, можу, — відповів Фа.
— Поклич Бі.
— Я тут, — озвалася Бі.
Човен поплив швидше, мабуть, Бі й Фа почали штовхати разом. Севілла поклав Арлеттине весло на дно, але своє тримав у руках. Сів і відчув, як до нього притиснулася Арлетта, поклала йому голову на плече. Її волосся доторкалося до його обличчя.
Бі свиснула:
— На, чому ти не вмикаєш мотор?
Севілла схилився, він нічого не бачив. Він навіть не чув їх, так беззвучно вони пливли. Вони, либонь, штовхають човен з обох боків, там, де задні валки з’єднуються з кормовою частиною. Севілла свиснув:
— Пізніше, Бі. Ми ще дуже близько, в них є машини, що чують гул моторів. Ти втомилася?
Бі видала свист, схожий на сміх, і Фа теж так само засміявся. Вже давно Бі й Фа не були такі щасливі. Штовхати по воді триста кілограмів — човен, людей у ньому й мотор — не становило для них ніяких труднощів. То була гра, найпрекрасніша з ігор. Тривала й несподівана прогулянка; в відкритому морі з Ма й Па! Вони розуміли значення того, що робили — вони допомагають добрим богам утікати від лихих богів.