— Містере Сі, — заговорила вона, — я зараз покличу міс Лафей. Вона в басейні з Іваном. Прошу? Так, Лафей — канадка французького походження, тому в неї таке прізвище. Даруйте, я не познайомила вас з Бобом Меннінгом. Боб — це наш працівник.
Той ступив уперед, і Сі кинув на нього погляд. То був високий і худорлявий молодик, граціозний у кожному русі, мав довгі й ніжні руки.
— Як ся маєте, містере Сі? — запитав Боб, лагідно посміхаючись.
Коли Меггі вийшла із збірного барака, в якому була їхня лабораторія, на неї блимнуло сонце, а в обличчя дмухнув вітерець з моря. Їй здалося, що то теплий флоридський вітер обійняв її руками й міцно затис. Дівчина відчула себе щасливою й глибоко вдихнула в груди повітря. Вона жваво дріботіла своїми куцими ніжками, її кругловиде й войовниче обличчя випиналося вперед. Арлетта з розчервонілими очима лежала в купальнику на плоті, пришвартованому до бережка басейну, схилившись над дельфіном Іваном і встромивши в воду руку. Коли підійшла Меггі, Арлетта знову начепила захисні окуляри.
— Люба моя, який жах! Професор забув про своє побачення з отим диваком Сі. Розумієте, він, мабуть, з поважних осіб. Адже в цілому наше дослідження проходить архітаємно. Я все думаю, чи він не нашкодить професорові. Мені не подобаються його очі — байдужі, сміхотливі й приховано погрозливі. Розумієте, що я хочу сказати. Прошу вас прийняти його й розповісти про наші досліди, може, й зачаруєте його. Хоча, правда, він не з тих, хто дозволив би жінці знадити себе. Він навіть і не подивився на мене. Я залишила їх, Сі і його помічника, з Бобом. Ви ж бо знаєте Боба, він чоловік привабливий, зміг би навіть зачарувати цілу зграю гримучих змій.
— Приведіть їх сюди, — сказала Арлетта зітхнувши, — я не хочу йти в купальнику до лабораторії.
— Звісно, — заторохтіла Меггі так спішно, ніби боялася, що їй і життя не вистачить розповісти про все, що спало на думку. — Ви ж знаєте про мої стосунки з Бобом. Він — дитина, без мене пропав би. Коли Боб дивиться на мене, то обличчя його нагадує Джеймса Діна за кілька місяців до смерті. Бідолаха Джеймс. Він сидів у старому фотелі в тітки Агати, в Денвері, й тримав мою руку. Раптом знесилено зажмурив очі й сказав: «Без тебе. Меггі, я пропав би». Ви не помічали очей Боба, Арлетто. Це справжня, цілком беззахисна дитина, надзвичайно вразлива істота. Я аж гніваюся, коли подумаю, як жорстоко повівся з ним його батько. Просто гидезно! Сердега Боб. Я думаю, що ощасливлю його, коли погоджуся вийти за нього заміж. Він буде такий радий мати від мене дитину. Боб мені цього ще не казав, але я здогадуюсь, бо він не може. проминути дитину на вулиці, аби не посміхнутися або не зробити гримасу. Очевидно, — пояснювала вона загадково, — це поставить перед нами чимало проблем. Я вже розмовляла про це із. Севіллою, однак той ледве вислухав мене, був неуважний, пригнічений. І потім, ви ж бо знаєте, як я ним захоплююся. Але професор у таку мить поводиться теж мов дитина.
— Севілла вже дорослий, — сказала Арлетта, — й знає, що, він робить.
— О ні, моя люба, не забувайте, що я його знаю вже п’ять років. Якоюсь мірою він нагадує дитину Ви ж не скажете, що він кохає оту дурепу. Це неймовірно. В неї мозку що кіт наплакав. Я певна, що він і двохсот грамів не важить. Професор лише потурає їй. Або тут діють якісь «хтиві» чари, — сказала вона, випнувши вперед одутливі, мов два рубці, товсті червоні губи.
— Та ведіть уже тих типів, — сказала Арлетта, відвернувшись від неї. — Я хочу якнайшвидше спекатися від них.
— Хто зна, що вона там робить, — урвався терпець у Боба Меннінга. — Бачте, вона любить потеревенити.
Впертий важкий погляд Сі збентежив Боба. Йому здалося, що сіро-голубі очі Сі вп’ялися в нього.
— Я піду туди, — сказав він червоніючи. — Ні, дякую, я не палю сигар.
Боб вийшов.
— Білле, — озвався Фойл, обернувши до Сі своє простодушне боксерське обличчя, — чому цей магнітофон безперестану крутиться?
— Не хвилюйся, Джіме, він з’єднаний з гідрофоном, що в басейні, й записує звуки дельфіна. Три тижні тому я бачив таке причандалля в Пойнт-Мюгю. — Сі схилився над столом Меггі, взяв записника, заглянув до нього й поклав на місце. — Я так і думав, Джіме. Мала гидота збрехала. Так, побачення призначене на п’ятнадцять тридцять, а вона мені докоряє непорозумінням. Севілла просто втік. Слід подлубатися в біографії цього чужинця й у біографи його асистентки. Дівчина з французьким прізвищем…