— Білле, ви не думаєте, що деголлівці все ж таки…
— Я не довіряю нікому. Як влучно мовив Лоррімер, я, повертаючись вечорами додому, зазираю в замкову щілину, коли випорожнюю свої кишені. Ха-ха-ха!
— Міс Лафей чекає на вас біля басейну, — вбігла Меггі. — Раджу вам одягти капелюхи й скинути куртки, бо там немає затінку.
Арлетта підвелася й попрямувала понад басейном назустріч їм. Вона зовсім засмагла. Під яскравим сонцем і голубим імлистим небом здавалася крихітною. Сі усміхнувся вдавано весело. Фойл потис її маленьку міцну руку і пойнявся якимось дивним почуттям. Він сподівався побачити дівчину, яка нічим не відрізнятиметься від Меггі. Однак перед ним стояла справжня перлина. То була низенька струнка дівчина з округлим обличчям, трохи кирпата, з виразистими чорними очима, що так яскраво палали, вельми красивим ротиком. В її погляді причаїлося щось живе, благородне й хтиве. Вона ступила кілька кроків до них. І ті кроки були маленькі, бо вона сама крихітна. Арлетта не мала нічого штучного, лише округла струнка постава ледь помітно погойдувалася на ногах. І така лагідна, така ніжна, що, коли дивишся на неї, слово «дитина» набирає зовсім іншого змісту. «Вона подобається мені, — подумав Фойл і відчув, як застукотіло в його скронях, як пересохло в горлі. — Боже мій, вона подобається мені! Адже вона гарна дівчина. Це видно з її очей. О ні, вона не черниця, не. хапуга, й таку знайдеш лише серед тисячі дівчат, і то лише тоді, якщо поталанить. А я мушу завтра вранці повертатися до Вашінгтона…»
Сі весело усміхнувся Арлетті.
— Радий зустрітися з вами, міс Лафей.
Холодні сміхотливі очі Сі ковзнули по її обличчю. «Ця мавпочка допіру плакала, — помислив він, — її щоки у патьоках від сліз».
— Якщо я добре розумію, міс Лафей, — заговорив Сі, — професор Севілла проводить тут досить оригінальний експеримент.
Арлетта зиркнула на нього. Сі усміхнувся знову, але очі його залишились байдужими. «Цьому дивакові Сі прикро, що він має справу тільки зі мною, асистенткою». Дівчина ледве стримала сльози й навіть люб’язно йому всміхнулася.
— Містере Сі; взагалі не такий вже й оригінальний цей експеримент. Його вже проводили й з шимпанзе. Однак уперше пробують його провести з дельфіном.
— Ви натякаєте на експеримент Хейзів, якого провели з мавпеням Вікі?
— Так.
— Здається, я перебував за кордоном, коли з’явилася книга Хейзів.
— Хейзи, як знаєте, «всиновили» маленьке мавпеня, якому сповнилося лише два дні, й виховували, мов дитину.
— Героїчний експеримент, — сказав Фойл.
— Звичайно! Як цього слід було чекати, Хейзам довелося зазнати суворого випробування. Те мавпеня потрощило меблі, лампи, посуд, обскубло фіранки. Однак вони дійшли висновку, що експеримент вартий був того. Хейзи Поставили собі за мету виховувати Вікі, як дитину, й, оскільки звуковий апарат шимпанзе схожий на наш, навчити його розмовляти.
— Гадаю, що їх спіткала невдача.
— Скажемо ліпше, що експеримент їм не вдався. Сі засміявся:
— Яку ж різницю ви бачите між невдачею та експериментом, що не вдався?
— Такий експеримент може багато чому нас навчити.
— А саме?
— Перш за все, шимпанзе не може за бажанням вимовляти жодного звуку, а лише деякі з них тоді, коли є певне заохочення, й то не з власної волі. Інакше кажучи, ця вокалізація не залежить від його волі, як і ваш рефлективний рух не залежить від вас, коли лікар вистукує молоточком по вашому коліні. Перше завдання Хейзів полягало в тому, щоб навчити Вікі вимовляти один звук з власної охоти. Щоб одержати їжу, Вікі мусив навчитися вимовляти «а».
– І він досяг успіху?
— Не без труднощів. Тоді Хейзи перейшли до другого етапу: озброїлися методами, що застосовуються в школах, де навчають розмовляти недорозвинених дітей. Коли Вікі вимовляв «а», містер Хейз стулював мавпеняті губу до губи й раптом відпускав їх. Таким чином, після двох тижнів Вікі став казати «мама». Тоді йому сповнилося чотирнадцять місяців. У два роки мавпеня навчилося казати «папа», в двадцять вісім місяців вимовляло «кап»[11], а в три роки — «ап»[12].
— Активний словниковий запас Вікі обмежується тільки чотирма словами?
— До того ж мавпеня завжди користується ними несвідомо. Ці чотири слова є для Вікі прохальними словами. Коли в Хейзів хтось гостює, Вікі жебрачить у гостя ласощів, кажучи байдуже «мамо» або «тату». Слово «чашка» більш спеціалізоване: Вікі вживає його, коли просить пити. Можна зробити висновок, що шимпанзе не асоціює або ж асоціює погано завчене слово з предметом, який воно називає.