— Я зараз скажу вам, — провадила Арлетта, — й одночасно відповім містерові Фойлові.
— Нарешті, — зрадів Фойл.
Арлетта усміхнулася йому.
— Почну з менш значимого. Як і треба було на те сподіватися, Іван вимовляє людські звуки занадто по-своєму. Голос у нього різкий, гугнявий, верескливий, і не завше його легко зрозуміти. На жаль, є набагато серйозніше, ніж оці дрібні вади. — Вона помовчала трохи й додала: — Воно полягає в тому, що Іван може вимовляти тільки односкладові слова. Ось що обмежує наш дослід. Коли ми намагаємося навчити його вимовляти двоскладове слово, він запам’ятовує лише останній склад, незалежно від того, падає на нього наголос чи ні. Таким чином, слово «music» у нього виходить «zic», «Іван» — «Fa», «lisien» — «sen». Саме тут ми зазнали труднощів, які, кажучи словами професора Севілли, гальмують увесь поступ: Іван не вміє з’єднувати склади.
— Містере Сі, чи можу я забрати у вас склянку? — запитав Боб.
— Прошу, — сказав Сі, ледь усміхнувшись, але навіть не глянув у його бік.
Боб граціозно підійшов до Сі, взяв його склянку й одночасно забрав Фойлову. При цьому його постава злегка гойднулася на ногах і рука зігнулася в зап’ясті. Арлетта замовкла: вона розгнівалася, що її перебили й до того ж Сі не ставив більше запитань, щоб відновити розмову.
Боб навмисне перебив її, аби сподобатися Сі, а Сі навмисне замовк, щоб роздратувати її.
— Міс Лафей, — порушив мовчанку Фойл, — ви сказали, що Іван не вміє з’єднувати склади.
— Але є набагато серйозніше лихо, містере Фойл, — заговорила Арлетта, вдячно подивившись на нього. — Іван не вміє пов’язувати слова. Він може вимовити й розуміти слово «give»[15]. Він годен зрозуміти й вимовити слово «fish»[16], однак він ще ні разу не зумів сказати: «give fish». Коли б він спромігся це зробити, професор вважав би, що Іван досяг вирішального етапу.
– Інакше кажучи, — озвався Сі, — якби Іван перейшов од слів до речень, він умів би розмовляти.
— Еге ж.
Запанувала тиша, яку перегодя порушив Фойл:
— Та навіть те, що він навчився вимовляти односкладові слова, вже чудово.
— Так, — погодилася Арлетта, — я теж такої думки, містере Фойл, це просто чудово.
Сі дістав з кишені портсигар і простяг його Фойлові, але той відмовився запалити. Тоді Сі сам дістав сигару. «Апманн» і закурив.
— Я гадаю, — сказав він, — що професор Севілла намагався перебороти труднощі, ви нам допіру розповіли…
Його речення могло б виглядати як безбарвне запитання, однак він виголосив його так невиразно, ніби звинувачував у чомусь Севіллу.
— Так, — сказала Арлетта, — і я добре пам’ятаю, як це відбувалося. Якось професор Севілла зібрав нас у лабораторії і сказав нам таке… Бобе, поправте мене, якщо я помилюся… «Припустимо, — сказав він, — що я полонений тваринами, які переважають своїм розумом людину й добре до. мене ставляться, перебуваю в приємному місці під пильною, вартою. Мої охоронці ставлять переді мною завдання, що вимагає великих розумових творчих зусиль. Умови життя, здається, добрі. У мене є необхідний комфорт, чудова їжа, охоронці оточили мене любов’ю. Однак я не почуваю себе щасливо, бо, як той казав, я єдиний у своєму роді. Мені бракує товариша, або, вірніше кажучи, товаришки. Тепер припустимо, що мої благодушні охоронці дають мені ц товаришку, й я вподобав її, я закохуюсь у неї. Тоді все змінюється. Моє життя набирає нового сенсу. Я одержую могутній психологічний стимул, що розвиває в мені впевненість, стійкість духу й творче піднесення. Чи не гадаєте ви, що насамперед ці зміни позначаться на моїй праці?»
— Браво! — мовив Боб Меннінг, скоса зиркнувши на Сі. — Ви дуже добре переказали слова Севілли.
Він вимовив «слова» з ледь вловимим відтінком глуму. Арлетта обурено глипнула на нього.
— Я гадаю, що ви погодилися з цими «словами», як ви сказали.
— Так, я згоден, — відповів він, крадькома усміхнувшись до Сі. — Хто сказав вам, що я не згоден?
Сі залився тихим розпливчастим сміхом, який, здавалося, намагався стримати.
— Якщо я правильно збагнув, — сказав він з надмірною статечністю, — професор вважає, що самиця допоможе Іванові розв’язати мовні завдання. У кожному разі, чом би й ні? — провадив він, наївно дивлячись на асистентів. — Чом не може бути зв’язку між філологією та сексуальністю?
Боб так глянув на Сі, наче душився зо сміху, й собі повторив з пафосом:
— Чом би й ні?
Погляд Фойла з цікавістю сковзнув з Боба на Сі і зупинився на Арлетті. Фойл здогадався, що вона дуже образилась і спішно попрохав:
— Міс Лафей, скажіть нам хутенько, як пройшов цей експеримент.