Він зробив паузу й запитав:
– Є якісь зауваження?
Сьюзі підняла руку, й Севілла по-дружньому зиркнув на неї. Вона разом з Майклом і Арлеттою складала найголовнішу трійку в їхньому загоні. Сьюзі була марна, білява дівчина, з своєрідним гармонійним профілем, від якого віяло б снобізмом і холодком, коли б не отой вираз її очей, що світилися дивною чесністю.
— Я гадаю, — озвалася вона, — що стрічки для перезарядження кінокамер і магнітофонів приготовлені?
— Я доручив Пітерові зайнятися цим.
— А Пітер уже зайнявся цим, — відказав Пітер.
Він подивився на Сьюзі посміхаючись, і вона також усміхнулася йому. Відтак Лізбета заговорила з гнівною ноткою в голосі:
— Я помітила, що кожна група складається з хлопця й дівчини…
— А чом би ні? — спитав Севілла, звівши вгору свої густі чорні брови.
– І як. правило, ви доручили дівчині стояти на поверхні, а хлопцеві — біля ілюмінатора.
— Щодо вас, то це не зовсім так. Я вас, Лізбето, посадив біля ілюмінатора.
— Але це так щодо решти трьох дівчат, — відказала Лізбета таким тоном, ніби звинувачувала Севіллу.
Севілла глипнув на свого папірця.
— Так, це правда. Ну й що ж?
— Пост біля ілюмінатора відповідальніший, ніж на поверхні. І я запитую в себе, чи ваш вибір не продиктувався антижіночим передсудом.
— О, я не думаю, — заперечив Севілла. — Я навіть не підозрював, що в мені криється подібний передсуд. Я мусив доручити хлопцям і собі варту біля ілюмінатора, бо там вона обтяжливіша, ніж на поверхні.
— У такому разі, — озвалася Лізбета, — навіщо ви мене посадили біля ілюмінатора?
— Невже ви, Лізбето, одночасно докорятимете мені в антижіноцтві за те, що я трьох дівчат посадив на поверхні, й у тому, що я став анти-Лізбетою, бо посадив вас біля ілюмінатора? Треба вибирати.
Всі засміялися, а Лізбета сказала:
— У такому разі я повторюю своє запитання: чому ви тільки мене з дівчат посадили до ілюмінатора?
Севілла підняв обидві руки вгору й нетерпляче відповів:
— Але ж я не знаю, цілком випадково.
— У психології, — цікорила Лізбета, — немає випадковостей, є тільки підсвідомі рушійні сили.
— Що ж, — втрутилася Арлетта, — скажімо, містер Севілла посадив вас біля ілюмінатора, підсвідомо зваживши на ваші атлетичні якості.
Знову всі засміялися. Лізбета докірливо глянула на Арлетту, очі її залили сльози, вона відвернула голову й примхливо замовкла. Севілла пильно якусь мить дивився на неї, відтак озирнув увесь загін і промовив:
— Безумовно, якщо ви бажаєте зробити якісь зміни в складі груп, я не перешкоджатиму.
— Я нічого не маю проти складу груп, — відказала Лізбета. — Мені зовсім байдуже, з ким я буду — з X, Y чи Z.
Вона обернулася спиною до товаришів і дивилася на барак, начеб її зовсім не цікавило те, що мало відбуватися в басейні.
Всі промовчали, а Севілла повів далі:
— Перше як опустити цю молоду даму в воду, я хочу додати ось що: не примушуйте себе говорити офіційним і пишномовним тоном, знаючи, що ваші спостереження записуються на магнітофонну стрічку. Висловлюйтеся якнайприродніше і якнайвільніше. Кажіть усе, що хотіли б сказати. В усякому разі ці бобіни нікуди з нашої лабораторії не підуть. І якщо пізніше ми здійснимо письмовий запис, то зможемо зробити необхідні скорочення. Зрештою, все, що ми робимо зараз, — це вивчення поведінки дельфінів, і воно цілком можливе, якщо мимовільний запис одного з нас дасть щось для нашого аналізу. Ну, Майкле, починайте. Час представити Іванові його майбутню дружину.