— Дякую за вашу люб’язну увагу. — (Тривалі оплески). — Я готовий відповісти на ваші запитання, — додав він, — якщо не вважаєте, що й так відібрав у вас багато часу. — (Заперечення).
Підвелася місіс Джеймсон. Сяючи лагідністю й поштивістю, схрестивши на грудях пухленькі руки, на пальцях яких виблискували обручки, вона подякувала лекторові. Жінки вп’ялися в неї очима, однак не слухали її.
— …І я певна, — закінчила місіс Джеймсон, — усі вдячні професорові Севіллі, що він сам погодився, аби йому поставили запитання. — (Оплески).
Місіс Джеймсон сіла.
Запала тривала мовчанка, від якої всі зніяковіли. Десь перешіптувалися, хтось тихенько кашляв, інші перезиралися між собою. Кощава дівчина, яка сиділа в першому ряду, пильно роздивлялася професора Севіллу крізь скельця великих облущених окулярів.
— Я вам подам добрий приклад, — сказала місіс Джеймсон лагідним голосом, буцімто вона не знала, що всі чекають, доки вона не озветься. — Містере Севілла, — провадила вона, закопиливши свою відвислу нижню губу, — ви розповідали про океанаріуми й про успіх вистав з дельфінами. Ви сказали, що дедалі їхня кількість зростає в США. Я гадаю, що це прибуткові підприємства?
— Цілком прибуткові, — відповів Севілла, в його очах спалахнув глузливий вогник. — Ось показовий приклад: я знаю одного американця, що нинішнього року повів справу на чотири мільйони доларів. Звісно, видатки дуже великі. Потрібен час і терпіння, щоб підготувати програму, котра привабить людей, Люди переситилися всім, навіть дельфінами.
Кощава дівчина підвела руку, але південка випередила її.
— Містере Севілла, — сказала вона, повернувши до нього три чверті свого чарівного обличчя й напівопустивши вії. — Чи можливо тримати дельфіна в домашньому басейні?
— Звичайно, якщо ваш басейн підігрівається.
— А як же бути з прісною водою?
— Ви можете купувати морської солі десь біля солоного болота й потім розчиняти її в своєму басейні. Треба тільки знати, в якій пропорції.
— За скільки можна купити дельфіна?
— В Нью-Йорку треба заплатити тисячу двісті доларів.
— Та це ж дрібниця! — вигукнула південка здивовано й розчаровано.
Севілла усміхнувся.
— Все ж таки догляд за тваринами вимагає витрат, — відповів спокійно він. — На мою думку, треба мати людину, яка б постійно наглядала за дельфіном. Інакше він занудьгує й охляне. Хіба що ви купите пару дельфінів.
— А це можливо?
— Звичайно Однак попереджаю, якщо у вас є діти, то вони можуть побачити під час парування дельфінів трохи негарні сценки.
Місіс Джеймсон закліпала очима, кощава дівчина підвела вгору руку, але південка знову випередила її:
— А в кого можна купити пару дельфінів?
– Є люди, що їх ловлять?
— Чи не могли б ви дати їхню адресу?
— У мене… Її нема при мені, — збрехав Севілла. Він розплів ноги й байдуже докинув: — Коли ваша ласка, зателефонуйте мені завтра вранці, і я вам скажу. Номер мого телефону є в довіднику.
Південка повільно опустила повіки. Джеймсон стулила повні губи: «Ці двоє змовляються просто в мене перед очима. От тварюки!» — злісно подумала.
«Джон був такий люб’язний під час заручин», — спало їй на гадку. А вона лежала, розкинувши крижані руки на колоністському ліжкові, вкритому білим мусліновим балдахіном. Сукня була теж білою, вона її тільки-но скинула. Джон прийшов до неї з ванної кімнати, він нагадував горилу. «Ох, Джоне, Джоне! Я ненавиджу вас!» «Але ж він помер, — схаменулася раптом. — Мені пасувало ходити в жалобі. Я витратила стільки грошей. Дім був сумний і старезний. Я хотіла все змінити, Доріяне. Хіба його звали лише Доріяном?» — «Місіс Джеймсон, червоний оксамит прикрасить вашу вітальню», — запевняв він. Його білявий чуб кучерявився на потилиці, руки довгі й тонкі, голос лагідний і мелодійний. Коли купався в басейні, вона бачила його гладенькі груди, довгі тендітні ноги. Він перекинув у будинку все догори дном, розтринькавши велику, нечувану суму грошей. «У мене виникла одна думка, місіс Джеймсон, — щоразу мовив той, з виду, мов поет, з кучерявим чубом. — Місіс Джеймсон, ці думки коштували мені дорого. Я дуже засмучений, однак мушу їхати, бо захворіла моя мати». І відтоді ніякої чутки від нього, жодного слова не написав. «Мої листи поверталися назад, телеграми залишалися без відповіді. Клятий злодюга!» — Хвиля гіркоти підкотилася їй до грудей, ніби в них прорвався якийсь гнояк, у роті також згіркло. Відчула гострий біль трохи вище правої перси. Відтак біль ущух, жінка випросталася, підвела голову й зиркнула на Севіллу так, ніби вона ніколи його не бачила. «Звірі! — помислила вона презирливо. — Всі, всі…»