Розв’язка в гітарних поетів... От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє *! Всаджу собі оцей чингал... Умирає...»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші...
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман — це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розддлі я оповідаю про неве личкий ПОДВ'И г...
— А чий? Ви подумайт еі.
...Зима, фуга, буруни, іще буруни...
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут — у депо, і там — у депо...
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
...А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати ке хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
...На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д’ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова 2— не воротішся.
65
З М. Хвильовий
Ой на горі та женці жнуть.
— ...Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити — і так сумно.
...Степ» Фуга, Буруни й буруни.
— ссоЄфто пятой вагон — антірнаціоналы-юй,. ї скажу я тобє, братяц, про народи. Латиш — єфто тіш, смірн-кой народ, мудрай; оврей — тож нічяво. Ходя — катаяць аль тутарін — суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол — панях Іда: як ізавоя про поля аль про дєвчину — тякай!
...Степ. Фуга. І рейки — рейки.
— Козаки!
— Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «браунінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
...Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті прийшов. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
...Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані діряві вагони:
...«Поїзд генерала (ім’ярек)».
...Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
...Товариш Жучок дістала палива» А дістає так:
— Тьоту, дайте оцю паличку.
— Що?
— Дайте оцю паличку. 1
— Бери.
Взяла.
— А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
...Жучок: «кіт у чоботях».
Іще дає.
Товариш Жучок заливається: ''
— Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто — жучок!
Ах, ці. жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».
...Тріщить чавунна пічка — паливо., За вагоном летить, виє дика фуга,
їдемо на КубанЬо
■ — ...Отак... не так» (Це товариш Жучок»)
Отак... не так...
Біля пічки одиниця вагону — може, я, може, хто інший, може, ВСІ' ми.
Вона вчить,,як залатати пропалену шинелю»
Але вона каже:
— Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона "нам обід варить, вона наша куховарка — і тільки*, Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку «Что такое коммунизм» (без автора)... Издание М-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
...Іноді ми їй кажемо:
— Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
— Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім «дзуськи»! — у нас є молодий «пареньок» — так зветься, так звемо: «пареньок». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
Ну, то їхнє діло.
...Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли.
. Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
— Чи не скінчила ти, бува, гімназію? — сміявся дехто.
Вона комічно сплескувала руками:
— Гімназію? Гімназія для панів. А для нас — дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
— Це паходной Ленін...
— Да руки порепані.
...А за вікном стояла туга, і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
...Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завжди:
— Д’ех! Революція — так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі поїзди, поїзд, як воли, і раптом:
— Стоп! ■
— Що таке?
— Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику хугу, у дикий німий степ.
Тільки забув я ще сказати:
Частенько, коли потяг зупинявся на станції «на иеопре-дєльонноє время», товариш Жучок, упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди, і довго її не було. А відтіля вона приходила завжди в зажурі.
Чого в зажурі?
Це буде видно далі. '
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівці — ще, ще, ще... Колчак 3. Юденіч 4. Денікін 5— ще, ще, ще... Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять... ще, ще, ще... Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Мчались місяці...
Минуло... я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті літ?
Коли це було?.. А може, це васильковий сон?
— Не знаю!
І от — літо, степове літо. Це степи біля Дніпра — недалеко Дніпро.
...Тепер ночі в літніх степах.
Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так замалював — їй-право!
.о.Я приїхав:
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі ещо в пятніцу. Предлагаю немедленно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
— Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
— Тебе дивує записка? «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
— Що за дискусія?
— Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
...Я пішов.
— Де кімната ком’ячейки?
— Он!
Входжу.
Дивлюсь — щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кіт у чоботях».
Ото штука!
— Ви секретар ком’ячейки?
— Вас, здається, товариш Жучок?
— Так.
— Ну, так ми з вами знайомі. Пам’ятаєте?..
Вона, звичайно, все пам’ятає, але вперше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
...Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала «Что такое коммунизм» (без автора)... Издание М-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції і, може, й сам не знає, що він секретар ком’ячейки, а потім узнає й пише:
«Предлагаю немедленно зарегістріроваться...»
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кіт у чоботях» і тоді вже був —
— «паходной Ленін...»