Глибокі борозни літ... І це — тоска.... Куди сховаюсь від могил твоїх?
...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з ометИо А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глузам шляху.
Мороз коле скло, мережить скло»
Школа, клас...
До повіту — 60, до станції — 80.
Навкруги: глуш,
глуш,
глуш...
Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.
оосЗнаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія».
«оооВ п’ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гунни сармати 2, германці 3... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла 4, король гуннів.
...Проходили віки. І прийшов глухий вік — XIѴо І на невідомих азіатських верхів’ях підвелась грізна постать Тамерлана
Це поіа, Ьепе 7 до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.
сосСоСНИ гудуть-гудуть.о.
Чого так сосни гудуть?
— Хуртовина. Вітри.
Ох ви, сосни мої — азіатський край!
...Школа, клас.
Дітвора співає:
— Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет...
...Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:
— Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна!
Наталя Миколаївна скінчила прогімназію — то так далеко! — Нестір — сторож:
— ...Миколаївно! А хліба вже, мать, нема!
— Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Яяк-небудь...
Вона... «як-небудь». Нестір:
— Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази... Пожалуйте, махорочки...
Закурюють.
1’ ...Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках — фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.
Тоді сни... А може, таємна ява?
— ...у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність. •
Стояв вересень. Стояли .блакитні далекі простори., Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.
На серці співала струнка,~ біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері...
...(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..)
...Над архіпелагом осель, у м’ятову даль линула березова пісня.
„..І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.
— ...Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском... Там, десь на Великих Зондських 6, на вулкані Омеру. Наталочко! Моя зелена наядо 7.
Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.
Вона:
— ...Олексо! Мій божевільний! Я п’янію... Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів.
(— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
о.оНад оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводях і далі в простір, лісовими' стежками, за узлісся.
(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)
■ —...Миколаївно! Чи чуєте?
— Чую, Несторе.
— Мабуть, прийшов кінець. З’їли сукині сини
революцію.
— Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно будво Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
...А СОСНИ гудуть-гудутьоо.
— Чого так сосни гудуть?
— Хуртовина. Вітри»
Ох, ви, сосни мої — азіатський край!
...Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
— Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших... Треба, каже (читає по записці)... двадцять п’ять архі-воєнських комунізмів„„. Щоб, значить, була правда... Що ви на це скажете?
...— Пф! — свічка погасла.
— Бог його знає, Несторе!
„„.Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак — великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.
...Співала:
— А я дівчина Наталка 8, а зовуть мене Полтавка...
— ...Наталочко! Моє миле котятко!
...Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт — такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані... шумують, шумують води: вал за валом. На сході — маяк. Рев сирени.
...А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна — це недосяжні кургани зір.
...З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.
...А бунт виріс і положив бритву на горло.
Він:
— Наталочко! Я йду туди, до них!
— Іди, милий.
Він пішов і не вернувся: не вертаються — хто в бунт.
...У Сибір на золоті розсипини по Володимирській 9пройшов каторжник. І не прийшов.
...І знову сни... а може, таємна яв?.. Хіба, знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?
„„.Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п’ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.
Але не зрозумів. ї одійшла друга молодість... А третя ніколи не приходить.
...Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діамантова паморозь.
— ...Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатин-ник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові...
День за днем, рік за роком — у вічність... (— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
...Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев’ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.
...Азія — не Азія. Провінція — далі, провінція — глибше.
Далекий обрій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч.
...А сосни гудуть — гудуть...
— Чого так сосни гудуть.
— Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої — азіатський край!
...Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодості.
...Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.
І знову хуга.
...А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра. У школі біженець Стасик.
Наталя Миколаївна читає історію: — Поляки гнітили український народ.
Дітвора до хлопчиська:
— Стасику! А ти ж полячок!
— Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі.
І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївні кажуть:
.— Навіщо ж ви так говорите?
— Боже мій, нас так учили в прогімназії.
А то ще буває з Богом. Діти:
—Ми в класі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили.
І ще:
— Наталю Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли?
— Ах, діти, ікон уже в класі не можна вішати: наробраз не дозволяє.
...Давно це: до Наталі Миколаївни з’їжджались із сусідніх сіл учителі, учительки, фельдшери й грали у фанта. Це теж спогади.