ь7Євшан Микола Йосипович (1889—1919) —український літературний критик, який заперечував народницькі тенденції в українській літературі, наголошував на культі краси, значенні творчої індивідуальності.
1)8Вороний Микола Кіндратович (1871—1937) — український поет, перекладач, театрознавець, один із зачинателів і лідерів українського модершзму.
69Арі ос то Лудовіко (1474—1533) — італійський поет, автор поезій в дусі Горація, Овідія, поеми- в октавах «Несамовитий Орландо».
/иКобилянська Ольга Юліанівна (1863—1942) — українська письменниця, діячка феміністського руху.
71Куліш Пантелеймон Олександрович (1819—1897) —український письменник, історик, фольклорист, етнограф і перекладач. Активний діяч Кирило-Мефодіївського братства. Для М. Хвильового Куліш був перш за все європеїзатором, одним з найкультурніщих українських письменників, який своїми перекладами, різнобічною видавничою, освітньою діяльністю розширив рамки українського письменства, «вікно в Європу».
' 2«Ставити тепер нашому письменникові такі абстрактно-європейські вимоги...» — цитата зі статті О. Дорошкевича -«Ще слово про Європу (До нової дискусії на стару тему)». (Див.: Шляхи розвитку української пролетарської літератури.— Харків, 1928.— С. 124).
73Вер гі лій Публій Марон (70—19 до н. е) — римський поет, автор поеми «Енеїда», збірки «Буколіки».
74Златовратський Микола Миколайович (1845—1911)—російський письменник, автор романів і повістей з селянського життя. Близький до народництва.
Успенський Гліб Іванович (1843—1902) — російський письменник, з народницьких позицій розкривав соціальні протиріччя пореформеного
села^
7(3Калітіна Ліза—героїня роману І. С. Тургенева «Дворянське гніздо» (1859), одна з романтичних і дещо ідеалізованих «тургеневских девушек».
77Грінченківщина — походить від прізвища Грінченка Бориса Дмитровича (і 863—1910), українського письменника, вченого і громадського діяча, автора чотирьохтомкого «Словаря української мови». Один з активних діячів київської «Просвіти». «Грінченківщина» для Хвильового — синонім просвітянства, культурного епігонізму.
78Тугєнхольд Яків Олександрович (1882— 1928) — російський критик, мистецтвознавець офіційного спрямування. Хвильовий цитує працю Я. Тугенхольда «Французьке мистецтво 19-го століття» (К., Держвидав, 1921.—С. 4).
79«Да, у нас нет литератур ы...» — цитата зі статті Віссаріона Григоровича Бєлінського (1811—1848) «Литературные мечтания», написаної 1831 р. (див.: Белинский В. Г.Полн. собр. соч.— М., 1953.— Т. 1.— С. 22). ѵ
80Скотт Вальтер (1771 — 1832) —англійський письменник, автор знаменитих історичних романів.
81_ Шіллер Йоганн Крістоф Фрїдріх (1759—1805) — німецький поет, драматург, теоретик мистецтва.
82Бальзак Оноре де (1799— 1850) — французький письменник, автор циклу романів під назвою «Людська комедія».
83Корнель П’єр (1606— 1684) — французький драматург.
84*Арістофан (бл. 445 — бл. 385 до н. е.) — древньогрецький поет-
комедіограф.
85Ломоносов Михайло Васильович (1711—1765) —перший російський вчений-природодослідник світового значення, поет, історик, художник.
86Херасков Михайло Матвійович (1733—4807) — російський письменник, видавець. Був директором Московського університету.
87Державін Гаврило Романович (1743—1816)—російський поет, автор популярних од.
Богданович Іполит Федорович (1744—803)—російський поет і видавець.
89Петров Василь Петрович (1736— 179 е)) —російський поет, автор панегіричних од.
90Дмитрієв Іван Іванович (1760—1837) — російський поет, байкар.
91Карамзін Микола Михайлович (1766^1826)—російський історик, письменник.
92Батюшков Костянтин Миколайович (1787—1855) —російський поет, автор популярних елегій та послань.
Жуковський Василь Андрійович (1783—1852) —російський поет
і перекладач.
94Баратинський Євген Абрамович (1800-^1844) — російський поет, автор елегій, епіграм, філософської лірики.
«Опоязівці»—члени товариства російських учених, названого ОПОЯЗ (Общество изучения поэтического языка). Створене в 1916-^1918 рр. Сюди входили лінгвісти, літературознавці, письменники, зокрема О. Брік,
В. Шкловський, Б. Ейхенбаум, Ю. Тинянов. До опоязівців були близькими в 10-х — на початку 20-х років члени Московського лінгвістичного гуртка Г. Винокур, Р. Якобсон, а також Б. Томашевський, В. Виноградов. Хвильовому була близькою висунена російськими формалістами (зокрема Шкловським, Ейхенбаумом) теорія старіння й оновлення літературних форм.
9ЬДив. № 5 «Плужанин а...» — тобто статтю С. Пилипенка «Голова без хвоста».
9/«Романтику в і т а ї з м у» — цей термін, введений в обіг і пропагований М. Хвильовим, «ваплітяни», мистецьке коло Хвильового розуміли як провідний стиль сучасної їм літератури, як активний романтизм, поетизацію сильної, здатної на боротьбу нової української людини, котра не шукатиме патріархального спокою, а прагнутиме осягнути всю повноту життя.
98Августин Блаженний Аврелій (354^430) — християнський теолог, представник західної патристики, прихильник неоплатонізму.
^ 9«Нове об’єднання,— пише про нас т. Щупак...» — Йдеться про утворення ВАПЛІТЕ. (Стаття С. Щупака «На літературні теми. Розділ І.— «Про спробу утворити нове літературне об’єднання» (Пролетарська правда;— 1925.—-25 жовт.) У.цій статті Щупак закликає письменників бути патріотами однієї літорганізації й ставитися вороже до утворення нових).
'°° Ділком справедливо: по одних лише принципах
марксизму ніколи не можна судити...— М. Хвильовий цитує Л. Д. Троцького за виданнями 20-х років.
101Шкловський Віктор Борисович (1893—1984) —російський радянський письменник, літературознавець, один з провідних теоретиків російського формалізму.
102Якобсон Роман Осипович (1896—'1982) —російський і американський лінгвіст, літературознавець. Один із засновників Московського, Празького, Нью-Йоркського лінгвістичних гуртків (погляди членів Московського лінгвістичного гуртка були близькими до теорій опоязівців). Один з основоположників структуралізму в мовознавстві та літературознавстві. У журналі «Вапліте» (1927.— № 5) було вміщено статтю Р. Якобсона.
103Кручених Олексій Єлисейович (1886^1968)—російський радянський письменник. У 20-ті роки активно виступав як поет-ку б офу турист. У 1922 р. вийшла його книжка про поетичну мову «Сдвигология русского стиха». Якраз вона йдає, очевидно, Хвильовому підстави називати Кручених поряд з визначними вченим и-формалістами.
104Формалізм ми вважаємо за ідеалістичну течію...— Ставлення X вильового та його ваплітянського оточення до російськогоо формалізму аж ніяк не було таким однозначним. Категоричність оцінки тут пояснюється полемічним запалом. Адже багато статей Хвильового свідчать про знайомство з роботами В. Шкловського, Б. Ейхенбаума. Він загалом поділяє деякі теорії формалістів про «самовідштовхування», про оновлення літературних форм (зокрема, й у «Ахтанабілі» сучасності», полемізуючи з В. Поліщуком). Інтерес до формалістів у 20-х роках на Україні був загалом значний. У журналі «Вапліте» надруковано статтю Р. Якобсона. У «Червоному шляху» (1926.— № 7-8) вміщено статтю Б. Ейхенбаума «Формальний метод у мистецтві» та — як відгук на неї — статтю А. Шамрая «Формальний метод у мистецтві». 1 це при тому, що в тогочасних українських журналах російські критики виступали рідко. х
100«Щоби з успіхом іти по слідах Мікеланджело...» — цитата зі статті Г. В. Плеханова «Пролетарський рух і буржуазне мистецтво» (1905) , написаної з приводу Шостої міжнародної художньої виставки у Венеції. (Див.: Плеханов Г. В. Литература и эстетика. У 2-х т.—.М., 1958.— Т. 1.— С. 119.)
«АХТАНАБІЛЬ» СУЧАСНОСТІ, АБО ВАЛЕРЯН ПОЛІЩУК У РОЛІ ЛЕКТОРА КОМУНІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Вперше, надруковано в журн.: Червоний шлях (1925.— № 11-12.— С. 309—327). Разом із розділами циклу, вміщеними в журналі «Культура і побут» памфлет увійшов до збірки «Думки проти течії» (Харків: ДВУ, 1926). Подається за вид.: Хвильовий М.Думки проти течії. Памфлети.— Харків: ДВУ, 1926.— 123 с.
Написаний з приводу брошури Валер'яна Поліщука «Літературний авангард. перспективи розвитку української культури, полеміка і теорія поезії» (Харків, 1926). Слово «ахтанабіль» першим вжив у своїй брошурі В. Поліщук, розуміючи під ним «романтику вітаїзму». Випади Поліщука були для Хвильового безпосереднім приводом до критики примітивізму, верхоглядства й претензійності ура-революційних літераторів (зокрема й «марксівської поетики» та «революційного» верлібру В. Поліщука; один із розділів Поліщукової брошури так і називався: «Верлібр і його соціальна основа»). «Ахтанабіль» сучасності»,— писав Юрій Шевельов,— належить до стилістично найблискучі-ших у писаннях Хвильового, і Поліщук ніколи вже не був спроможний піднестися з тих «двох лопаток, на які його поклав його критик». (Шевельов Ю. Про памфлети М. Хвильового.— У кн.: Хвильовий М.Твори. У 5-ти т.— Т. 4.— С. 33).