ЦК КП(б)У Л. М. Кагановича стосунки між ними загострилися. Шумський висловлював невдоволення перекрученнями* в національній політиці, порушував перед Сталіним питання про відкликання Кагановича з України. Шумський змушений був піти з посади наркома, а вже на лютнево-березневому пленумі ЦК КГ1(б)У йшлося про націоналістичний ухил О. Шумського. Крім обстоювання надміру швидких, мовляв, темпів українізації, Шумського звинувачували і в підтримці М. Хвильового: На IX з’їзді КП(б)У 1030 р. йшлося вже про розгром шумськізму, волобуєвщини, хвильовізму. З кіпця 1 ()27 р^ Шумський деякий час працював у Ленінграді та Москві. 13 травня 1033 р., в дЬнь самогубства Хвильового, Шумського було заарештовано і засуджено до 10-ти років позбавлення волі. Не добившись реабілітації, )8 вересня 1040 р. Шумський покінчив життя самогубством.
36«Дутий куми р» — назва одного з розділів брошури В. Поліщука «Літературний авангард»: «Дутий кумир, або Як ідеологічна розпнинчатість
і нудний мелодизм зробили з П. Тичини українського ІІадсопа для міщан
і відсталих».
37X л естаковщина, смердяконщина — слова походять від імені героя гоголівського «Ревізора», претензійного дурня й шахрая Хлестакова та персонажа роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» Смердякова, нікчеми і вбивці, зведеного брата Дмитра Карамазова.
38Чупринка Григорій Аврамович (1879—1921) — український поет-модерніст. Розстріляний по обвинуваченню в організації антирадянського повстання.
39Северянін Ігор (справжнє прізвище Лотарьов Ігор Васильович; 1887—1941)—російський поет. Провідними тенденціями його творчості була естетизація салонно-міських мотивів, гра в романтичний індивідуалізм (зб. «Громокиплячий кубок», 1913; «Ананаси в шампанському», 1915).
40Піфагорових — слово походить від імені Піфагора Самопжого (VI ст. до н. е.), древньогрецького філософа, релігійного і політичного діяча, математика. Йому приписується доведення теореми Піфагора.
41«Космічний оркестр», «А с а л а м залізу» поетичні цикли П. Тичини: «В космічному оркестрі» (1921) та «Псалом залізу» (-1920).
42Вагнер Ріхард (1813—1883)—німецький композитор, диригент, реформатор оперного мистецтва. В опері-драмі здійснив синтез філософсько-поетичних і музичних начал.
43Мендельсон (Мендельсон-Бартольді Фелікс; 1809—1847) — нь мецький композитор, диригент, піаніст і органіст.
44, Ан д.р-е є в с ь к и й герой — походить від прізвища Андреева Леоніда Миколайовича (1871—1919), популярного па початку століття російського письменника: Зображав кризу релігійної свідомості, революцію як стихійний бунт:
45«На хмарах хмуре сонце знов осінній в і..-.»-— рядок
з вірша П. Г. Тичини «Фуга» (1921).
46Тинянов Юрій Миколайович (1894—1943) — російський письменник, літературознавець, один із лідерів ОПОЯЗу. Автор теоретичних праць «Проблема стихотворного языка» (1924), «Архаисты и новаторы» (1929) та ін.
47Томашевський Борис Вікторович (1890—1957)—російський радянський літературознавець, текстолог, досліднйк творчості Пушкіна. Його «Теорія литературы» надрукована 1925 р. у Ленінграді.
48Брюсов Валерій Якович (1873—1924) — російський радянський поет, проза)'к, перекладач. Багато виступав як критик і літературознавець. Його роботи по теорії віршування: «О русском стихосложении» (1900), «О рифме» (1924).
49Шенге.л і Георгій Аркадійович (1894—1956) —російський радянський письменник. Його літературознавчі праці: сЛГрактат о русском стихе»
(1921), «Практическое стиховедение» (1923), «Школа писателя» (1929).
50Вільдрак Шарль (справжнє прізвище Шарль Мессаже; 1882— 1971) —французький письменник. У ранніх творах звучали ідеї унанімізму, людського братства. Автор антивоєнних віршів, пізніше антифашистських творів, збірки нарисів «Нова Росія» (1937).
5ІДюамель Жорж (1884—1966) — французький письменник. У ранніх творах поділяв погляди унанімістів, закликав до братства людей і народів. Автор романів та мемуарів.
02Ше ршеневич Вадим Габріелевич (1893—1942) — російський радянський поет, перекладач. Був близьким до імажинізму.
53Б о б р о в Сергій Павлович (,1889—1971) — російський радянський поет-футурист.
54«...о т Ромула до наших дне й...»— цитата з роману у віршах О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (1823—1831).
55Німецький експресіонізм (від лат.ехргеззіо — вираження) — мистецький напрям, що утвердився в Німеччині приблизно в першій чверті XX ст. і мав вплив на культуру ряду інших країн. Експресіоністське мистецтво вирізняється протестом проти бездуховності й пригноблення особистості соціальними механізмами, проти хаосу буття. В експресіонізмі основним був принцип всеохопної суб’єктивної інтерпретації дійсності. Експресіоністські тенденції відчутні в поезії Г. Хейма, Й. Бехера, в публіцистичній драмі
В. Газенклевера, Г. Кайзера, Е. Толлера. (Цими драматургами захоплювався, зокрема, Лесь Курбас.) У прозі близько до експресіонізму стояв Ф. Кафка. В центрі художнього світу письменників-експресіоністів — душевні протиріччя героя, змученого бездушною сучасною цивілізацією, всезагальним відчуженням у сучасному світі. Перетворення дійсності, до якого закликали експресіоністи, мало початися з перетворення, оновлення людської душі. В експресіоністському мистецтві сильні агітаційні нотки, часто це твори-заклики. Гострота вираження ідеї досягається гіперболізацією, активним зверненням до різних форм умовності.
Німецький експресіонізм мав загалом значний вплив на українську літературу 20-х років. Цей вплив відчутний і в трактуванні Хвильовим та його однодумцями «романтики вітаїзму» як провідного стилю доби.
56Верхарн Еміль (1855—1916)—бельгійський поет, драматург, критик. Один з представників символізму. Попри песимізм і скорботу, в творчості Верхарна звучить і віра в героїчну людину, в історичний прогрес.
57Уїтмен Уолт (1819—1892)—американський поет, публіцист, реформатор американської поезії. Ідеї очищаючої людину близькості до природи набули у нього космічного характеру. У їтмен — один з найвизначніших-майстрів і новаторів вільного вірша.
58Лондон Джек (справжнє прізвище Джон Гріффіт; 1876—1916) — американський письменник. Автор неоромантичних повістей та оповідань про північ, про життя на морі, роїману-утопії «Залізна п’ята» (1908), реалістичного роману «Мартін Іден» (1909) та ін. Під «волошками» мається на увазі традиційність, «неавангардність» реалістичної манери Дж. Лондона:
59Филипченко Іван Гурович (1887—1939) — російський радянський пролетарський поет, у 1918—1928 рр. співробітник редакції «Правди». В поезії переважають космічні, планетарні мотиви, уславлення Пролетаріату як господаря Землі.
60Л е й т е с Олександр Михайлович (1899—1976)—український та російський критик і літературознавець, автор статей про Т. Шевченка, П. Тичину, В. Маяковського, Дж. Байрона, С. Цвейга та інших, один з упорядників книги: Лейтес А. і Яшек М.Десять рої^ів української літератури (1917— 1927).—У 2-х т.—Харків, 1928.
61«Перші сонячні вибухи» — рецензія М. Хвильового (під псевдонімом М. Тростянецький) на збірку В. Поліщука «Соняшна міць» (1920). Була вміщена у збірнику «Жовтень» (1921.— С. 102—114). Рецензія Хвильового на книжку В. Поліщука була вміщена також у газеті «Вісті» (1922.— № 287).
62«П у п и ш к і н и».— М. Хвильовий звертається тут до образу одного
з персонажів свого оповідання «Лілюлі», голови пролеткульту Пупишкіна, безірамотного й претензійного російського міщанина, який хоче керувати культурою на Україні.
63Аполлон — у грецькій міфології й релігії син Зевса й Лети (Лето), бог-цілитель і покровитель мистецтв.
64Плева к о Микола Антонович (1890—1941) — український літературознавець і бібліограф. Упорядник двотомної «Хрестоматії нової української літератури» (Харків, 1927), де вміщено біографії 75 письменників з докладною бібліографією.
65Капустянський Іван Назарович (1894—1939) — критик, автор книги «Валер’ян Поліщук. Спроба характеристики творчості з портретом, автографом і автобіографією поета та бібліографічним покажчиком» (Харків,
1925),
1,0«Е й ф е л е в а башта»—вірш В. Поліщука, написаний у 1925 р.