— Яке нещастя! Яке нещастя! Боже мій, яке нещастя!
Трагічно розставивши руки, сварячись кулаками і гнівно
тупаючи ногами, він рушив крізь натовп і все приказував:
— Яке нещастя! Боже мій, яке нещастя!
Христіана, взявши Поля під руку, вийшла посидіти на
свіжому повітрі й тепер захоплено дивилась на ракети, що злітали в небо.
Коли це до неї підбіг брат.
— Ну що, гарно вийшло? — сказав. — Правда ж?
Вона прошепотіла:
— Як, це ти?..
— Авжеж, я! А гарно вийшло, правда?
Вона засміялася, вважаючи, що вийшло, справді, гарно.
Але підійшов пригнічений Андермат. Він не міг збагнути, хто завдав йому такого удару. Хтось украв з-під прилавка ракету й дав умовлений сигнал! Таке паскудство міг вчинити тільки якийсь шпигун, підісланий старим товариством, агент доктора Бонфія!
І він усе повторював:
— Як жаль! Страшенно жаль! Дві тисячі триста франків на фейєрверк пропало, задарма пропало!
Гонтран заперечив:
— Та ні, голубе, збитки, якщо добре полічити, не перевищують чверті, ну, хай третини, найбільше, всієї вартості фейєрверка. Пропало, може, шістсот шістдесят шість франків. Отже, ваші гості помилувались фейєрверком на тисячу шістсот тридцять чотири франки. Далебі, це не так і погано.
Гнів банкіра перекинувся на шурина. Андермат схопив його за руку.
— Аз вами я хочу поговорити серйозно. Якщо вже здибав вас, то пройдімось по алеях. А втім, це не надовго — хвилин на п’ять.
І обернувся до Христіани:
— А ви, люба, побудьте з нашим другом Бретіньї. Тільки не лишайтесь довго надворі, бережіть себе. Щоб, бува, не застудились. Бережіться, бережіться!
Вона тихо відповіла:
— Не турбуйтесь, любий.
І Андермат потягнув Гонтрана за собою.
Як тільки вони трохи відійшли від натовпу, банкір спинився.
— Мій любий, я хочу поговорити з вами про ваше фінансове становище.
— Про моє фінансове становище?
— Авжеж! Чи ви хоч знаєте, яке воно?
— Ні. Але ви, мабуть, знаєте, бо ви ж позичаєте мені гроші.
— Це правда, знаю! Тому й говорю з вами про це.
— Хоч мені й здається, що час для такої розмови не вельми підходящий… саме фейєрверк!
— Навпаки, час вельми підходящий. Я говорю з вами не під час фейєрверка, а перед балом…
— Перед балом?.. Не розумію.
— Нічого, зараз зрозумієте. Ваше становище таке: у вас немає нічого, окрім боргів, і ніколи не буде нічого, крім боргів…
Гонтран сказав серйозно:
— Ви говорите зі мною доволі гостро.
— Гостро, бо так треба. Тож слухайте. Свою частину материної спадщини ви розтринькали. Не будемо більше говорити про це.
— Не будемо.
— Що ж до вашого батька, то він має тридцять тисяч франків ренти, тобто приблизно вісімсот тисяч франків капіталу. Отже, ваша частина згодом становитиме чотириста тисяч франків. Тільки мені ви винні сто дев’яносто тисяч. А ще лихварям…
Гонтран згорда пробурмотів:
— Скажіть: євреям.
— Хай буде євреям, хоч серед них є й титар із собору Сен-Сюльпіс, посередником у якого був один священик… але я не чіплятимусь за такі дрібниці… Отож, різним лихварям, євреям чи католикам, ви винні приблизно стільки ж, скільки й мені. Припустімо, півтораста тисяч, не менше. Разом це становить триста сорок тисяч франків боргу; з цієї суми ви платите відсотки, весь час позичаючи; винятком є тільки ваш борг мені — тут ви ніяких відсотків не платите.
— Це правда, — сказав Гонтран.
— Виходить, у вас немає нічого.
— Це правда — нічого… крім зятя.
— Крім зятя, якому вже набридло позичати вам.
— І що ж?
— А те, любий, що найзлиденніший селянин, який живе в одній із цих халуп, багатший за вас.
— Чудово… що ж далі?
— Далі… далі… Якщо ваш батько завтра помре, вам, щоб мати шматок хліба, — розумієте: шматок хліба, — не залишиться нічого іншого, як піти на службу в мою контору. Та й це буде замаскованою пенсією, яку я вам пла-титиму.
Гонтран роздратовано зауважив:
— Дорогий Вільяме, це мені вже набридає. Все це я знаю не гірше за вас, і кажу ще раз: ви вибрали непідходящий час, щоб нагадати мені про моє становище так… так неделікатно.
— Дозвольте, я вже закінчу. Єдиний порятунок для вас — вигідне одруження. От тільки ви незавидна партія, — ім’я у вас хоч і добре звучить, але не таке вже й славнозвісне. Словом, не з тих, щоб якась багата спадкоємиця, навіть єврейка, заплатила за нього своїм статком. Отож вам треба знайти жінку, яку прийняли б у товаристві, й багату, а це нелегко…