Письменник тоді ще не розумів, що всі ці негативні явища були наслідком одвічної темноти й відсталості французького селянства і впливу нових капіталістичних відносин, що захоплювали в свою орбіту й сільську дійсність. Проте це йому це завадило розвінчати розтлінний вплив золота, що мов іржа, роз'їдає душі селян, витравлює з них звичайні людські почуття, призводить до патологічних збочень. Так, старий Оріоль досягає бажаного багатства, продаючи не тільки землю, а й своїх дочок. Розбагатіла селянка Чортиха під час вагітності калічила своїх майбутніх дітей і потім вигідно їх продавала («Мати потвор», 1883). Шинкар Шіко, щоб заволодіти фермою, споює її хазяйку і та гине («Барильце», 1884). У новелі «Диявол» (1886) жадібна Рапе прискорює смерть старої жінки, яку взялася доглядати, зображуючи страшного чорта. Скнарість заможних селян часом штовхає їх на справжні злочини («Серед ланів», 1882; «Жебрак», 1884; «Кролик», 1887), виховує в них крайній егоїзм і жорстокість («Розалі Прюдан», 1885).
Простих селян Мопассан часто змальовує з одвертою прямотою. Вони пригнічені злиднями, брутальні й байдужі до страждань інших людей, безкультурні і тому здатні на незбагненні вчинки («Кутя», 1882; «П’яниця», «Коко», 1884). Але як справжній гуманіст, людина великої душевної доброти, правдиво показуючи безпросвітність існування сільської бідноти, письменник ніколи не кепкував з неї. Навпаки, він страждав разом із своїми героями. Чим далі зростала його реалістична майстерність, тим глибше він проникав у таємниці сільського життя, тим краще починав розуміти, що жартівливі хитруни й штукарі, герої його ранніх новел («Нормандський жарт», «Нормандець», 1882; «Шворочка», «Сабо», 1883), — перш за все люди праці, невтомні й віддані землі трударі. У пізніших сільських новелах зникають улюблені Мопассаном образи веселих і хитромудрих нормандців, замість них з’являються зовсім інші типи бідняків. Найхарактерніші для них риси — це любов до землі, цінування своєї праці, а звідси хитрість, недовіра до інших, хто, на їхню думку, може посягнути на цю землю. Саме серед них письменник знаходить взірці вірного кохання, чистих почуттів («Бекаси», 1885; «Фермер», 1886; «Гото-батько і Гото-син», 1889). Взагалі, саме представники народу — ремісники, солдати, рибалки, візники, а не заможні верстви, — стають у Мопассана носіями найблагородніших почуттів і вчинків, виявляють чесність, одвертість і простоту («Сімонів татко», 1879; «Солдатик», 1885; «Буатель», «Олександр», 1889).
Пристрасний мандрівник, Мопассан здійснив у 1887 році другу подорож до Алжіра, відвідав Туніс і величні руїни колись уславленого Карфагена. Разом із своїми друзями він двічі піднімався у Парижі на виготовленій за його кошти повітряній кулі «Горля» і став першим письменником-аеронавтом. Перший політ тривав понад вісім годин, і куля подолала понад 300 кілометрів.
Проте, як і завжди, головне місце у його житті й тепер займала праця, хоч і давалася взнаки хвороба. До того ж, його дуже вразило божевілля молодшого брата Ерве, якого він сам відвозив до психіатричної клініки. Перед ним постала похмура примара його майбутнього, він розумів, що діти успадкували від батьків душевне захворювання.
І все ж письменник не припиняв писати. Переборюючи страшний фізичний біль, до якого врешті став байдужим, він і далі боровся зі своєю недугою, і в цьому допомагала йому творча праця. Але понад недугу його гнітило зло навколишнього світу, бездуховність, жорстокість і бездушність буржуазного суспільства, яке не полишало спроб перетягти його на свій бік і яке викликало в нього — він писав про це українській художниці Марії Башкирцевій — «смертельну нудьгу». Порятунок від цього Мопассан знаходив за своїм письмовим столом, поринаючи у світ своїх героїв. Наслідком напруженої праці була поява уже тринадцятої збірки «Горля» і закінченого за два місяці роману «П’єр і Жан», що його відразу, у грудні 1887 року, почав друкувати журнал «Нувель ревю». Дія твору обмежується сферою родинних стосунків. У центрі зору письменника — страшна самотність людини, що настає після розкриття сімейної таємниці. Молодший з братів Жан несподівано отримав спадщину від материного коханця і це призвело до повного зруйнування родини Ролланів, водночас виявивши повну байдужість і навіть ворожнечу усіх її членів одне до одного.