– Я не можу більше тримати її!
Похитнувшись, він подався назад, а перевернута лампа раптом спалахнула, впала на край шинквасу, зслизнула, гримнулась на підлогу і погасла.
На щастя, резервуар був металевий, а то ввесь будинок зайнявся б. Містерові Коксу першому повернувся дар розмови і, не прикрашаючи зайвими словами своєї думки, він зауважив, що Фосерінґей дурень. Фосерінґей не мав сили відказати навіть на таке ґрунтовне твердження. Він був надмірно здивований з того, що трапилось. Дальша розмова і трохи світла не навела на всю подію, скільки вона стосувалась до Фосерінґея; всі не тільки приєднались до містера Кокса, а й палко підтримували його. Кожен нападав на Фосерінґея за його безглузду витівку і доводив, що він своєю дурістю може порушити загальний спокій та небезпеку. Самому Фосерінґеєві запаморочилася голова, і він ладен був погодитись з усіма і дуже мляво заперечував, коли йому запропонували забратися геть.
Він ішов додому із спаленілим, червоним обличчям, його комірчик зім’явся, в очах йому пекло, вуха пашіли. Проходячи повз вуличні ліхтарі, він нервово позирав на них. Лише опинившись на самоті в своїй маленькій спочивальні на Черч-Ров, спромігся він серйозно зробити лад своїм спогадам за подію і спитати себе: «Що, власне, сталося?»
Він скинув сюртука і чоботи й, сидячи на ліжку з засунутими в кишені штанів руками, принаймні вдвадцяте переказував те, що говорив у шинку собі на оборону: «Я зовсім не хотів, щоб ця триклята штука перекинулась», – коли це йому спало на думку, що саме тієї миті, як він вимовив свого наказа лампі, він несвідомо пожадав, щоб його слова здійснились, а потім, побачивши лампу в повітрі, відчув, що від нього залежить затримати її в такому стані, хоч і не тямив, як це може статися. Розум у нього не визначався дуже складним мисленням, а то він спинився б думками на цьому «несвідомо пожадав», що стосувалось до одної з найтемніших проблем питання про незалежну волю. Отже ця ідея лише невиразно майнула в його голові, і тому, мабуть, не зробивши з неї жодного логічного висновку, поклав він перевірити її на досліді.
Він рішучо простяг руку до свічки і зосередив думки, хоч і відчував, що робить дурницю.
– Піднесись угору, – сказав він.
Але наступної хвилі сумнів його розвіявся. Свічка піднеслася, повисіла одну мить у повітрі, а коли містер Фосерінґей звів дух, упала з грюкотом на туалетний столик, залишивши містера Фосерінґея в майже цілковитій темряві перед ґнотиком, що блимнув і погас.
Якийсь час містер Фосерінґей сидів у темряві непорушно.
– Таки воно сталося, – сказав він. – Але як його пояснити, – цього я не знаю.
Він важко зітхнув і почав шукати в кишенях сірника. Не знайшовши, він підвівсь і полапав по туалетному столику.
– Де б його взяти сірника? – мовив він.
Він подивився в сюртуку, але й там не було; тоді спало йому на думку, чи не може і з сірниками трапитися чудо: Він простяг руку і похмуро глянув на неї в темряві.
– Нехай у цій руці буде сірник, – сказав він.
Він відчув, як якийсь легкий предмет упав йому на долоню, і його пальці стиснули сірника.
По кількох марних спробах запалити сірник Фосерінґей догадався, що це був безпечний шведський сірник. Він кинув його і тоді згадав, що міг би побажати, щоб сірник запалився сам. Він побажав цього і побачив, що сірник горить на килимі перед туалетним столиком. Фосерінґей швидко схопив сірник, але він погас. Віра Фосерінґеєва в свою силу збільшилася, він намацав свічку і встромив її в свічник.
– Ану, засвітись! – сказав він; свічка негайно спалахнула, і Фосерінґей побачив на килимі чорну дірочку і димок, що виходив з неї. Якийсь час він дивився то на цю дірочку, то на маленький огник, потім підвів очі і натрапив на власний відбиток у люстрі. Кілька хвилин він мовчки дивився на себе в дзеркалі, і думав.
– А що ти тепер скажеш про чуда? – звернувся він нарешті до свого відбитка.
Наступні міркування містера Фосерінґея, хоч і дуже напружені, були, проте, зовсім плутані. Він бачив, що все залежить від його волі. Перша спроба відохотила його від дальших експериментів, за винятком якнайобережніших. А все ж він примусив аркуш паперу злетіти вгору, воду в склянці зробив спочатку рожевою, потім зеленою, утворив слимака і чудесним способом знищив його, нарешті так же чудесно зробив собі нову зубну щіточку. Вже пізньої ночі зрозумів він, що має незвичайну, разючу силу волі – факт, який він і перше помічав, лише не був певний цього. До первісного страху і збентеження перед цим винаходом долучились тепер гордовита свідомість своєї винятковости і невиразне почуття можливої через те користи. Тут він почув, що дзиґарі на дзвіниці вибили першу, а як містерові Фосіренґею не спала на думку спроможність позбутись чудесним способом своїх щоденних обов’язків у Ґомшота, то він почав роздягатися, щоб негайно лягти в ліжко. Він заходився стягати сорочку через голову, коли це йому сяйнула блискуча думка.