– Нехай я буду в ліжку, – сказав він, і це сталося. – Роздягнений, – скомандував він далі і, знайшовши простирала холодними, швидко додав: – І в моїй нічній сорочці, – ні, в гарній, м’якій, вовняній сорочці. Ах! – зітхнув він з безмірною насолодою. – А тепер нехай я спокійно засну...
Він прокинувся звичайного часу; снідав замислений, питаючи сам себе, чи не були його вчорашні експерименти лише на диво живим сном. Нарешті зважився зробити декілька обачливих спроб. Наприклад, він мав три яйця на сніданок; два принесла йому хазяйка, – то були добрі, але куповані яйця, – а третє – чудове, свіже, гусяче яйце Фосерінґей дістав, зварив і подав собі за допомогою своєї незвичайної волі. Він поспішився до Ґомшотової контори глибоко схвильований, ховаючи свої почуття, і згадав за шкаралупу третього яйця лише ввечері, коли про неї заговорила хазяйка. Ввесь день не міг він працювати; йому заважали думки про його нове, незвичайне «я», та це не пошкодило йому, бо він зробив усю працю чудесним способом в останні десять хвилин.
Минали години, і його подив поволі заступила пиха, хоч і не дуже приємно було йому згадувати про те, як його попросили вийти з «Довгого Дракона»; крім того, про всю історію в перекрученому вигляді дізналися його товариші і жартували з нього. Очевидно, він повинен обережніше поводитися з крихкими речами; але з другого боку, що більше він обмірковував усе, то більше користи бачив у своєму таланті. Між іншим він вирішив збільшити своє особисте майно, непомітно творячи всяку всячину. Отак він зробив собі пару прегарних діамантовим шпоньок, але похопився знищити їх, коли молодий Ґомшот проходив конторою до свого бюрка. Він боявся, щоб молодий Ґомшот не зацікавився, звідки він їх узяв. Взагалі Фосерінґей виразно бачив, що використовувати свій чудодійний хист треба дуже обережно, та, на його думку, то було не важче, ніж навчитися їздити велосипедом, а з цією наукою йому вже траплялося мати справу. Мабуть, згадка про це, а може, й передчуття того, що він не буде бажаним гостем у «Довгому Драконі», примусили його піти по вечері на прохідку на вуличку позад газового заводу, щоб зробити на самоті ще кілька своїх чуд.
Можливо, що його експериментам бракувало своєрідности, бо, крім сили волі, містер Фосерінґей нічим не визначався. Він пригадав собі чудо з Мойсеєвим жезлом, але ніч була темна, і через те він навряд чи зміг би легко справитись з великими чудесними зміями. Тоді він пригадав собі чудо з «Тангойзера», про яке прочитав колись на звороті програми Філармонічного концерту. Таке чудо видалося йому дуже привадним і безпечним. Він устромив палицю з гарного пуна-пенанґового дерева в дерник, що облямовував стежку, і наказав сухому дереву зацвісти. Повітря відразу сповнилося пахом троянд, і, запаливши сірника, Фосерінґей побачив, що це прекрасне чудо справді здійснилось. Його вдоволення порушили чиїсь кроки. Злякавшись, щоб передчасно не дізналися про його силу, він швидко сказав розквітлій палиці: «Назад!» Власне, хотів він сказати: «Зробись яка була», та переплутав, бо був збентежений. З великою швидкістю палиця рушила назад, і одночасно залунали сердитий крик і лайка чоловіка, що наближався.
– Який це йолоп кидається терником? – крикнув голос. – Він влучив мені в ногу.
– Мені дуже прикро, голубе, – відповів містер Фосерінґей і, помітивши невдалість цього пояснення, нервово почав крутити свої вуса. До нього наближався Вінч, один з трьох констеблів міста Іммерінґа.
– Що це значить? – спитав констебль. – Еге! То це ви, що розбили-сьте лампу в «Довгому Драконі»!
– Нічого не значить, – відказав містер Фосерінґей. – Абсолютно нічого.
– Навіщо ж ви це зробили?
– Чого ви причепились! – відповів містер Фрсерінґей.
– Як це так причепився? Ви ж знаєте, що палиця може поранити? Нащо ви це зробили, га?
Розгубившись, містер Фосерінґей ніяк не міг вигадати жодного пояснення. Його мовчання, здавалось, дратувало містера Вінча.