Тут він вибухнув гнівом і палко викрикнув:
– Скажіть же мені, бога ради, що його тепер робити?
– В усьому цьому я розумію лише одне, – відповів·я, – а саме – чого вам не можна робити. Якщо ви вийдете за двері, ви почнете здійматися все вище та вище, – я помахав рукою догори. – Доведеться послати за вами наздогін Сантос-Дюмона{51}, щоб він піймав вас.
– Але ж, сподіваюсь, воно минеться?
Я похитав головою.
– Навряд чи можна цього сподіватись.
Він ізнов спалахнув гнівом, почав хвицати ногами стільці біля столу, грюкати кулаком в підлогу. Він поводився саме так, як і можна було сподіватись від здоровенної, огрядної, дуже поблажливої до себе людини, що опинилась у скрутному становищі, тобто, кажучи коротко, – дуже зле поводився. Він висловлювався про мене і про мою прабабку в високій мірі неделікатно.
– Я ніколи не вмовляв вас пробувати ці ліки, – сказав я.
І великодушно, ігноруючи образи, що ними він обкладав мене, я сів у його крісло і заговорив з ним розсудливо, дружнім тоном.
Я нагадав йому, що він сам накликав на себе це лихо, і що воно є йому, так би мовити, поетичною карою. Навіщо він так багато їв?
З цим він не згодився, і якийсь час ми сперечалися на цю тему.
Він почав бешкетувати і сердитись, отже я мусив відмовитись від свого погляду на кару, що впала на нього.
– А потім, – сказав я, – ви согрішили ще тим, що допустилися евфемізму. Ви називали те не Жиром, що було б справедливо, хоч і безславно, а Вагою. Ви...
Він перебив мене, кажучи, що з цим він згоджується. Але що ж йому тепер робити?
Я порадив йому пристосуватися до нових обставин. Так ми підійшли до справді дражливого питання. Я натякнув, що Пайкрафтові не важко буде навчитися ходити по стелі руками.
– Та ж я не можу спати! – заперечив він.
Зарадити цьому було не дуже важко. Я відповів, що цілком можливо постелити йому постіль під дротяною сіткою, підв’язати її поворозками, а простирала й ліжник пристьобувати з обох боків до ліжка. Я сказав, що він мусить звіритися на свою економку, і після деякого вагання він на це пристав.
Згодом я з щирим захопленням стежив за чудовою діловитістю, з якою ця добряча жінка поставилася до всіх тих дивовижних новозаведень. Треба буде ще, радив я, щоб у його кімнаті стояла бібліотечна драбина, і всі страви ставили зверху на книжковій шафі. Ми вигадали теж цікавий спосіб, як Пайкрафтові, коли він схоче, спускатися на підлогу. Спосіб той полягав просто в тому, щоб на горішню відкриту книжкову полицю поставили Британську Енциклопедію (десяте видання). Витягши яких два томи і не пускаючи їх з рук, він відразу спускався вниз. Ми ще надумали, що вздовж панелі на стінах треба буде зробити залізні скоби, щоб він міг за них триматися, коли схоче обійти кімнату низом.
Що більше ми заглиблялися в подробиці, то цікавіша робилась мені вся ця пригода. То я покликав економку і пояснив їй, у чому справа; так само я ж таки брав головну участь, коли ми влаштовували перевернуте догори ліжко. Фактично я пробув у його помешканні два дні. Аби лише до рук мені потрапив який інструмент, то вже з мене буде вправний хлопець, майстер на все. Отак я вимудрував для Пайкрафта силу всякого дотепного приладдя: провів дзвоник так, щоб він був у нього напохваті, перевернув догори всі електричні лампи в його кімнаті тощо. Все це вельми мене цікавило, і я відчував щире задоволення, уявляючи собі, як Пайкрафт лазитиме, наче величезна товста муха-гнійниця, по стелі і повзатиме по одвірках з кімнати в кімнату. Ніколи, ніколи, ніколи де зможе вже він прийти до клубу...
Та, бачте, моя фатальна винахідливість злісно насміялася з мене. Одного разу, коли я сидів біля його каміна, попиваючи його віскі, а він висів угорі, на звичному своєму місці, коло карниза, і прибивав до стелі турецький килим, мене раптом вразила одна думка:
– А їй-богу, Пайкрафте, – сказав я, – все це зовсім зайве.
І, не зваживши всіх можливих наслідків своєї вигадки, я взяв та й бовкнув йому: «Олив’яна білизна» – і непоправне сталося.
Пайкрафт прийняв мою пораду майже з слізьми на очах.
– Знову зробитись, як усі люди!... – вимовив він схвильовано.
Я виклав йому всього секрета, перш ніж встиг зміркувати, як це відіб’ється на мені.
– Купіть листового олива, – сказав я, – наріжте з нього шматків і попришивайте їх до своєї білизни. Справте собі черевики з олив’яними підошвами, візьміть у руки важку олив’яну валізу, – і ви станете людиною! Замість сидіти в оцій неволі, ви зможете знову поїхати закордон, ви зможете, Пайкрафте, подорожувати.