Мені зринула в голові ще блискучіша ідея:
– Тепер вам навіть нема чого боятись, як ваш корабель загине. Вам треба буде тільки скинути з себе частину чи всю одежу, взяти в руки потрібний багаж, – і ви плаватимете в повітрі.
З хвилювання Пайкрафт пустив з рук молотка, що, між іншим, пролетів за який цаль від моєї голови.
– Далебі, – вигукнув Пайкрафт, – я знову могтиму вернутись до клубу!
Я аж підскочив.
– Далебі! – повторив я приголомшено. – Еге, звичайно... могтимете вернутись.
І він вернувся. Він ходить до клубу. Он він сидить позад мене, вминаючи – їй-богу, не брешу! – вже третю порцію печива до чаю. І ніхто в усьому світі не знає, – крім мене та його економки, – що він направду нічого не важить, що він – тільки докучлива маса засвоєної матерії, так би мовити, – хмара в одежі, niente, nefas{52}, найменший між людьми. Он він сидить i стежить за мною, коли я кінчу писати. А потім, якщо йому пощастить, він підстереже мене. Перехильцем причалапає до мене...
Він знов перекаже мені все те саме: що він почуває і чого не почуває, як йому часом здається, що це вже поволі минає. І завжди десь серед тієї словесної зливи він говорить:
– А таємницю ви бережете, га? Якби хто довідався, мені було б так соромно... Розумієте, воно надає людині такого йолопського вигляду... оте повзання по стелі і таке інше...
А тепер, за всяку ціну, треба обминути Пайкрафта, хоч він і займає чудову стратегічну позицію між мною і дверима.
СТРАШНИЙ СУД.
І.
– Бру-а-а а!
Я слухав і не міг зрозуміти.
– Ва-ра-ра-ра!
– Боже світе! – промовив я напівпрокинувшись. – Що це за пекельний гуркіт?
– Ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра! Та-ра-рра-ра!
– Годі, – сказав я, – треба прокинутись... – і остовпів.
– Де це я опинився?
– Та-рра-рара! – щораз голосніше.
– Це вже або якийсь новий винахід, або...
– Тура-тура-тура! – аж у вухах лящить!
– Ні! – крикнув я на ввесь голос, щоб почути себе самого. – Це сурма страшного суду.
– Туу-рраа.
II.
З останньою нотою мене викинуло з могили, як того пічкура, зловленого на гачок.
І я побачив свій надгробок (доволі поганенький – цікаво, хто це такого мені поставив?), і старого береста, і море, що зникало в далечині, мов клуби туману. А навколо – незліченна юрба – різні народи, язики, племена, держави – діти всіх віків. Усе це розташувалось амфітеатром на величезному, широкому, як склепіння небесне, просторі. І саме проти нас, на престолі з сліпучо-білої хмари сидів Господь бог, а з ним усе військо його янголів. Я пізнав темну постать Азраїла, і Михаїла з мечем, і того здорового янгола, ще сурмив у сурму і ще тримав її в підведеній догори руці.
III.
– Спритно! – обізвався поруч мене маленький чоловічок. – Дуже спритно! Бачите, вже і янгол із книгою? – він нахиляв і повертав голову на всі боки, щоб не проминути нічого навколо, щоб побачити геть усі душі, що товпились навкруг нас.
– Усі тут, – сказав він, – чисто всі. Тепер дізнаємось...
– А ось і Дарвін, – перебив він сам себе. – Дістане ж він тепер пам’яткового! А он бачите? Отой високий, ставний чолов’яга, що намагається піймати божий погляд? – це герцог. Але тут є сила-силенна людей, мені невідомих.
– О, і Пріґлз тут! Пріґлз, видавець. Я завжди дивувався на друкарів. Пріґлз був хлопець голінний... Пождіть, тепер ми довідаємось навіть про нього. Та й забава ж буде мені! Я все це почую... Адже моє прізвище починається з С.
Він крізь зуби вдихнув у себе повітря.
– Історичні особи також, – бачите? Ото – Генріх Восьмий. Цікавий буде свідок. Сто чортів! Та ж він Тюдор{53}.
Він притишив голос.
– Погляньте на того хлопця просто нас, що геть заріс волоссям. Він з палеолітичної доби, розумієте? А ондечки...
Але я не слухав його, бо дивився на Господа бога.
IV.
– Це всі? – спитав бог.
Янгол з книгою, – то був один з незчисленних томів, подібний до каталога в читальні Британського Музею, – зиркнув на нас і, здавалось, умить полічив.
– Усі, – відповів він і додав: – Це була, о боже, дуже невелика планета.
Божі очі оглянули нас.
– Ну, починаймо, – сказав бог.
52
Nіеntе (італ. слово) – ніщо, нічого. Nеfas (лат. слово) – щось протиприродне, нечуване, небувале.
53
Тюдори – англійська королівська династія з 1485-го до 1603-го року. Прізвище Генріха VIII – Тюдор, а героєве починається з літери «с», отже він не почує, як допитуватимуть Генріха.