V.
Янгол розгорнув книгу і прочитав одне ім’я. Воно складалося майже з самих звуків а, і луна відбила його на найдальших кінцях усього простору. Я не розібрав добре того імені, бо маленький чоловічок, мій сусіда, враз шарпонувсь і вдався до мене з запитанням:
– Хто такий?
Мені почулося начебто Ахав. Та навряд, щоб то був той Ахав, про якого говориться в Святому письмі.
У ту ж мить невеличка чорна постать піднялась на пухнату хмарку біля самих божих ніг. То була цупка маленька постать, у пишних чужоземських шатах, з короною на голові, із скриженими на грудях руками і похмурим поглядом.
– Ну? – сказав бог, дивлячись на неї згори.
Ми стояли у вигідному місці, та й акустика тут була чудова, отже чули кожне слово.
– Визнаю себе винним, – вимовила маленька постать.
– Розкажи усім, що ти зробив, – звелів бог.
– Я був король, – сказала маленька постать, – великий король. Я був хтивий, гордий, жорстокий. Я воював, пустошив землі, будував палаци, і цементом до них була людська кров. Ти чуєш, Господи, скарги на мене волають до тебе про помсту! Сотні й тисячі скарг! – він показав руками на нас. – Та ще гірше! Я захопив пророка, одного з твоїх пророків...
– Одного з моїх пророків, – промовив бог.
– Він не хотів скоритися мені, і я катував його чотири дні і чотири ночі, доки не закатував на смерть. І ще тяжчий, Господи, маю я гріх перед тобою: я богохулив! Я привластив належну тобі, боже, хвалу.
– Привластив належну мені хвалу, – сказав бог.
– Я примушував, щоб замість тобі служити служили мені! Не було такої кривди, якої б я не чинив, не було такої жорстокости, якою б не заплямував свою душу! Нарешті ти покарав мене, Господи!
Бог злегка підвів брови.
– І я загинув у бою. Тепер я стою перед тобою, і на мене чекає твоє пекло. Перед твоєю славою не смію брехати, не смію боронитись, – можу тільки розповісти перед усім родом людським щиру правду про всі свої кривди.
Він замовк. Я добре бачив його лице, і воно видавалось мені і блідим, і страшним, і гордим, і дивно благородним. Я згадав Мільтонового Сатану.
– Більшу частину цього взято з Обеліска, – сказав янгол-літописець, показуючи пальцем на сторінку книги.
– Так, – ствердив тиран трохи здивовано.
Тоді враз бог нахилився вперед, узяв цього чоловіка в руку, підняв і поставив собі на долоню, немов хотів краще його роздивитись. Посеред божої долоні він видавався маленькою темною рисочкою.
– Він справді зробив усе це? – спитав бог.
Янгол-літописець розгладив рукою сторінки книги.
– До певної міри, – відповів він недбало.
Я знову глянув на маленького чоловічка і зауважив, що його обличчя напрочуд змінилось. Він дивився на янгола-літописця з якимсь переляканим виразом, і його рука, що він притис до рота, тремтіла. Один рух м’яза – і вся його зухвалість зникла.
– Читай, – наказав бог.
І янгол почав читати, ретельно й докладно пояснюючи всі лиходійства цього злочинця. Слухати той запис було справжньою духовою насолодою, хоч подекуди траплялись у ньому дещо «сміливі» місця, але, звичайно, небо має свої привілеї.
VI.
Усі сміялись. Навіть пророк господній, що його закатував злочинець, і той посміхався. Злочинець був справді зовсім нікчемний, безглуздий чолов’яга.
– А одного разу, – читав янгол-літописець з усмішкою, що запалювала всіх нас, – коли він був трохи роздратований, переївшись, він...
– О, ні! Тільки не це! – закричав злочинець. – Ніхто в світі не знає про це!
– Цього не було! – лементував він. – Я був паскудний-препаскудний, раз-у-раз грішив. Але такого безглуздя, такого цілковитого недоумства не було.
Янгол читав далі.
– О, Господи, – кричав злочинець, – не попусти, щоб вони дізнались про це. Я покаюсь! Я спокутую...
Злочинець почав голосити й скакати на божій долоні. Раптом його опав сором. Він кинувся, щоб зіскочити з божого мізинця, та бог спритно повернув руку і спинив його. Тоді він метнувся до щілини між долонею і великим пальцем, але великий палець притисся щільніше. А янгол читав і читав. Злочинець шибався по божій долоні, а тоді враз повернувсь і гулькнув богові в рукава.
Я сподівався, що бог витрусить його звідти, але милосердя господнє безмежне.
Янгол спинився.
– Ну? – спитав він.
– Другий, – сказав бог, і не встиг ще янгол викликати на ім’я, як якесь патлате створіння в брудному лахмітті вже стояло на божій долоні.
VII.
– Та невже ж уготоване пекло для грішників у бога в рукаві? – вдався до мене мій маленький сусіда.