Нове суспільство поділялося на три головні класи. На самому вершку стояв Сплячий Власник{14}, що випадково, не зі своєї волі, зробився незмірно багатим, – потужний, але безвільний і хисткий владар світу, останній аватар{15} Гамлета на Землі. Внизу надсідалася величезна маса робітників, підлеглих велетенським компаніям, що тримали в своїх руках усю владу над світом. Проміжне місце належало дедалі меншому числом середньому класу службовців незчисленних установ, наглядачів, управителів, лікарів, правників, артистів і заможних людей. Усі вони жили в розкошах, спекулювали, та добробут їхній не мав сталосте і цілком залежав від небагатьох верховодів.
Як кохалися двоє представників цього середнього класу, як вони одружилися, перемігши ті завади, що стояли між ними, як по невдалій спробі провадити серед полів просте, старомодне життя – мусили вони досить-таки поквапно повернутись до Лондона, – всі ці події уже переказано. Дентон не мав засобів до життя, отже Елізабета позичила грошей під заставу тих сум, що до її повноліття довірено було переховувати її батькові Мерісові. Їй довелося заплатити великі проценти, бо застава не зовсім була певна. До того ж, арифметика в закоханих частенько буває дуже приблизна й оптимістична. А втім, по їх повороті до міста настала для наших молодих розкішна пора. Вони поклали собі зректися подорожі до Міста Насолоди і не марнувати часу на мандрівки повітрям з одної частини світу в другу, бо хоч вони й розчарувались в сільському житті, проте зосталися вірні своїм старим смакам. Вони опорядили своє невеличке помешкання гарними вікторіанськими меблями і відшукали на Сьомій вулиці, на сорок другому·поверсі, крамницю, де можна було купувати всілякі старовинні друковані книжки. Читати друковані книжки замість слухати фонограф – то була найбільша їхня пристрасть. Коли свого часу з’явилась на світ маленька гарненька дівчинка, то Елізабета, щоб ще більше з’єднати свою родину, якщо це було можливо, не віддала дитини до ясел проти тодішнього звичаю, а надумалася виховувати її сама. Через оце їм збільшили плату за помешкання, але на такі дрібниці вони не зважали. Треба було тільки позичити ще трохи грошей, та й по всій справі.
Коли Елізабета дійшла літ, Дентон мав ділову розмову з її батьком, як виявилося, не дуже приємну. Після того відбулася ще прикріша розмова з тією особою, що позичила їм гроші. Дентон вернувся додому зовсім блідий. Елізабета зустріла його оповіданням про те, як їхня дівчинка навчилася чарівно вимовляти склад «гу», але Дентон слухав дружину дуже неуважно.
– Як на твою думку, скільки в нас лишилося грошей за всіма розрахунками? – перебив він її, саме коли її захват набрав найбільшої сили.
Елізабета здивовано поглянула на чоловіка і перестала колихати геніальну дитину, що так чудово вміла вимовляти «гу», а тепер супроводила криком материне оповідання.
– Ти кажеш...
– Авжеж, – відповів він. – Те саме. Ми були божевільні. То все проценти, чи казна-що. Наші акції спали з ціни. Батько не звертав уваги. Каже, що після нашого вчинку – то не його справа. Він сам збирається ще раз одружитись. Ну, а ми... в нас навряд чи й тисяча набереться.
– Тільки тисяча?
– Тільки тисяча.
Елізабета пополотніла і сіла в крісло. Вона розгублено глянула на чоловіка, обвела очима гарненьку старомодну кімнату з вікторіанськими меблями та нефальшованими олеографіями і спинила погляд на грудочці живого тіла, що тримала в себе на руках.
Дентон подивився на дружину і похнюпив голову. Потім круто повернувся і швидко заходив по кімнаті.
– Я повинен знайти якусь роботу! – заговорив він збурено. – Я – непотрібне ледащо. Мені треба було давніше за це подбати. Егоїстичний дурень. Хотів бути з вами ввесь час...
Він спинився, дивлячись на її бліде лице. Потім підійшов до неї і поцілував її і свою маленьку доньку, що пригорнулась до материних грудей.
– Не бійся, моя люба, – сказав він, нахилившись над дружиною, – все налагодиться. Тепер ти не будеш нудьгувати на самоті. Дінґс уже починає розмовляти з тобою. Будь певна, я знайду собі якусь працю. Незабаром... Це ж проста справа. То тільки в першу хвилину я сторопів. Усе вийде на добре. Напевно вийде. Ось тільки перепочину трошки і піду подивлюся, що можна зробити. Зараз мені важко щось зміркувати.
14
Сплячий Власник – герой Велзового соціально-фантастичного роману «Сплячий прокидається», написаного в тому ж 1899-му році, що й «Повість про дні майбутні». Дія і в цьому романі відбувається в Лондоні 22-го віку.
15
Аватар – санскритське слово із спеціальним значенням «зішестя бога на Землю» (в образі Людини або якої іншої істоти). Тут – «втілення».