Чистий технічний тип Велзової наукової фантастики репрезентують всього два-три твори: роман «Невидимий» (1897), оповідання «Новітній пришвидшувач» (1905). Їх казковий елемент сприймається найлегше, здається найімовірнішим, базуючись на мотиві науково-технічного винаходу, що до решти відміняє існування кількох людей, проте не порушує ні світового ладу, ні досі знаних законів еволюції. В «Невидимому» – винайдення способу робити абсолютно прозорим, непомітним для ока, людське тіло, в «Новітньому пришвидшувачі» – щасливе натраплення на спосіб у багато тисяч разів прискорювати темп людського життя, – отакі технічні вдосконалення правлять Велзові в науково-фантастичних творах цього третього циклу за вихідний момент до незагрозливих загальному добробутові пертурбацій у житті кількох його героїв. Незважаючи на відносно невелику кількість Велзових творів з технічного циклу, мотив винаходу в царині точних чи то технічних наук займає у фантастичній тематиці Велзовій якнайпоказніше місце. Раз-у-раз він ускладнює або впорядковує біологічні теми (приміром, «гераклеофобія» в «Їжі богів») або астрономічні (наприклад, шедевр марсіянської оптики – кришталеве яйце), а надто теми соціально-фантастичні.
Доба розцвіту Велзової наукової фантастики обіймає перші десять літ його літературної творчости, від 1895 року, коли з’явилася збірка оповідань «Украдена бацила», до 1904 року, дати роману «Їжа богів». З 1911 року, після «Країни Сліпих», збірки з кількома оповіданнями в науково-фантастичному жанрі, Велз ні разу не повертався до нього. Проте створений жанр, – а Велз був справжнім його творцем, дарма що мав таких попередників, як Стівенсон («Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда», 1886), Фламмаріон («Уранія», 1889) і Жуль Верн, – пустив міцне коріння в письменстві всього світу. Досить переглянути перше-ліпше число будь-якого сучасного журналу для юнацтва, щоб переконатися в живучості науково-фантастичної тематики.
Навпаки, темам соціально-фантастичним Велз донині додержує вірности. Початий у 1895 році «Машиною часу», цей напрямок його літературної праці перейшов відтоді чимало етапів, відбитих у таких творах: «Повість про дні майбутні» (1899), «Сплячий прокидається» (1899-1911), «Перші люди на Місяці» (1901), «Армагеддон» (1905), «В дні Комети» (1906), «Війна в повітрі» (1908), «Визволений світ» (1914), «Люди-боги» (1923). Та й останніми роками Велз уже двічі вдавався до соціально-фантастичного обрамування в реалістичних романах «Сон» І «Містер Блетсворсі на острові Ремпол».